
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
про виступ і любов до життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
про виступ і любов до життя
Після вечора поетичних читань, де я мала нагоду виступати, я почувалася, чесно кажучи, так собі. Бездоганному виступу заважали хвилювання від емоцій, що переповнювали мене, коли я декламувала виношені, місцями наболілі тексти. І хоча це була любовна лірика, але чи кожен зможе ось так оголити душу перед аудиторією незнайомих слухачів? Але я сама обрала свій шлях, і дар, без якого я не зможу жити – писати, змушує, покладає відповідальність ділитися написаними рядками. І я ділилася.
Заважали лише емоції, ніби хвилі, що накочувалися неочікувано, і від них захлинатися.
Повернулася додому я висотана, хоча щаслива. Кілька десятків пар очей, незнайомих очей, і така ж кількість вух, вивчали мене, ніби під мікроскопом.
Мені потрібна була лише їх увага. Схвалення? Я не чекала на нього. Чому? Тому що людині дуже важлива похвала, добре слово, воно надихає і окрилює, мотивує і стмулює, безперечно, але чи в праві я сподіватися на похвалу чи осуд?
Я всього лиш автор, у якого є літгероїня, а літгероїні можна все!
І тим паче – я ціную щирість, а хто зна, чи щиро тобі кажуть слова захвату, чи «одчіпного», так само як і ганять чи критикують, від заздрощів, чи просто щоб зіпсувати настрій. Отже, треба бути у моменті і насолоджуватися дійством. І це буде єдине правильним.
Тим паче, що лунали прекрасні поетичні рядки, я уважно слухала, вихоплювала нові образи, насолоджувалась прозою, яка торкала струн душі...
А наступного ранку, оновлена і щаслива я прямувала на роботу. Водій трапився ввічливий, привітався, і посмішка не сходила з мого обличчя до кінця поїздки. В салоні маршрутки була надута рожева повітряна кулька, як відголосся Дня Святого Валентина, що минув. І це все було надто гармонійно. Дорогою побачила трамвайчик, на вікнах наклейки-сердечка розчулили мене.
Світ дихає Любов’ю.
І тут, в цьому моменті ти помічаєш, як гарно цвірінчать пташки, повернуло на весну, і сонця промені лоскочуть обличчя.
І всередині тебе народжується музика, поезія, проза. Неперервний процес, який нуртує, клекотить, проганяє сірість буднів! Життя прекрасне! Життя переможе! Жити прекрасно! Всім побільше білих смуг.
Заважали лише емоції, ніби хвилі, що накочувалися неочікувано, і від них захлинатися.
Повернулася додому я висотана, хоча щаслива. Кілька десятків пар очей, незнайомих очей, і така ж кількість вух, вивчали мене, ніби під мікроскопом.
Мені потрібна була лише їх увага. Схвалення? Я не чекала на нього. Чому? Тому що людині дуже важлива похвала, добре слово, воно надихає і окрилює, мотивує і стмулює, безперечно, але чи в праві я сподіватися на похвалу чи осуд?
Я всього лиш автор, у якого є літгероїня, а літгероїні можна все!
І тим паче – я ціную щирість, а хто зна, чи щиро тобі кажуть слова захвату, чи «одчіпного», так само як і ганять чи критикують, від заздрощів, чи просто щоб зіпсувати настрій. Отже, треба бути у моменті і насолоджуватися дійством. І це буде єдине правильним.
Тим паче, що лунали прекрасні поетичні рядки, я уважно слухала, вихоплювала нові образи, насолоджувалась прозою, яка торкала струн душі...
А наступного ранку, оновлена і щаслива я прямувала на роботу. Водій трапився ввічливий, привітався, і посмішка не сходила з мого обличчя до кінця поїздки. В салоні маршрутки була надута рожева повітряна кулька, як відголосся Дня Святого Валентина, що минув. І це все було надто гармонійно. Дорогою побачила трамвайчик, на вікнах наклейки-сердечка розчулили мене.
Світ дихає Любов’ю.
І тут, в цьому моменті ти помічаєш, як гарно цвірінчать пташки, повернуло на весну, і сонця промені лоскочуть обличчя.
І всередині тебе народжується музика, поезія, проза. Неперервний процес, який нуртує, клекотить, проганяє сірість буднів! Життя прекрасне! Життя переможе! Жити прекрасно! Всім побільше білих смуг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію