Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
2026.07.21
10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
2026.07.21
10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
2026.07.21
07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
2026.07.21
07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон»
Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади.
Клеопат
2026.07.21
06:58
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ГАЙ ОКТАВІАН. Химерне плетиво павутини
«Зачиняються ворота підземелля, і темрява ковтає світло дня. Ті, що кричали про свою силу, стають тінню на стіні. Тільки Ніл тече вічно, не знаючи імен нових господарів».
(З написів на піра
2026.07.21
02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
2026.07.20
22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2026.07.20
22:22
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
2026.07.20
11:16
Насіялось стільки...Насіялось маку.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
2026.07.20
10:31
Розділ ІІІ: Ціна однієї перлини
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом
2026.07.20
09:43
літо йде
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
х Лисиця (1987) /
Проза
Кукла
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кукла
Пару слов от себя:
Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки ее господина.
Она стояла на одной из полок новенького супермаркета. Скучающая розовая коробка, хранила одиночество маленькой куклы. Беззаботное лицо с застывшей улыбкой. Ни души, ни сердца. Пластмасса.
Кругом вертелись толпы людей, хаотически перебиравших товары. Воздух переполнял азарт необычного. Шум волнения перебирал стены.
– Мама, купи мне эту куклу!
– У тебя уже и так их много.
– Но, я хочу именно эту.
– Подожди – женщина нервно протаскивала корзину с продуктами между тел других посетителей.
– Но мама!.. Ну, пожалуйста… Ну, мама!..
– Мне некогда. Видишь, я опаздываю на роботу.
– Мама! – ребенок ухватился за взрослую руку, не позволяя ей свободно двигаться.
Женщина беспомощно посмотрела на большие детские глаза, которые блестели искорками, словно бенгальские огоньки. Разве можно защитится от такого веского аргумента? Повинуясь неумолимому чувству, мать кивнула в ответ, и кукла вдруг оказалась среди кучи купленных вещей.
– А я хотела экономить. Ну да ладно. Ты ведь ребенок.
Уже через час ребенок бегал по квартире, держа в руке еще не распакованную покупку. Еще мгновение, и крохотные пальчики забегали по картону, разрывая условные цепи.
В грудь куклы ворвался ветер.
“Как странно. Еще никогда я не дышала”.
Ей было больно дышать, и непривычно. Ведь раньше она никогда такого не чувствовала. Обломки света резали ей глаза.
“Так вот какой он мир!”
Ребенок пытливо изучал черты игрушки.
– А теперь мы будем играть!
“Играть. А как это?”– удивленные и напуганные мысли забились в уголочек сознания.
Мать взглянула из-за двери и, увидев увлеченного ребенка, ускользнула на работу. Счелкнул замок. Началась игра.
* * *
Дни проходили весело. У куклы наконец-то появился друг – ее хозяин. Он всегда понимал ее мысли, хотя она молчала. И она играла с ним, хотя не знала зачем.
Со временем в груди начало что-то постукивать: тук-тук, тук-тук…
“Наверное, это сердце”.
Кукла не раз слышала о том, что любить и чувствовать может только тот, у кого есть сердце. Теперь и она чувствовала.
“Может, теперь и я бессмертна. Ведь, наверняка у меня появилась душа”, – Размышляла игрушка.
* * *
– Тебе пора в школу. Беги, а то опоздаешь, – смеялась мать, надевая ранец на плечи ребенку, – Обед не забудь, ведь ты, наверное, снова пойдешь после учебы к друзьям.
Торопливый детский топот исчезал в коридоре.
– Как быстро взрослеют дети, – вздохнула женщина.
Еще с минуту слышался шорох вещей. Снова знакомый щелчок двери, и пустота. Никого.
Забытая под кроватью кукла, в который раз, пробегала взглядом сквозь пыль.
– Я вернусь, и мы обязательно поиграем,– прилипла фраза к ее одежде когда-то.
“Возможно”,– думала она, записывая в дневник вернувшееся одиночество:
“Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки МОЕГО ГОСПОДИНА".
Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки ее господина.
Она стояла на одной из полок новенького супермаркета. Скучающая розовая коробка, хранила одиночество маленькой куклы. Беззаботное лицо с застывшей улыбкой. Ни души, ни сердца. Пластмасса.
Кругом вертелись толпы людей, хаотически перебиравших товары. Воздух переполнял азарт необычного. Шум волнения перебирал стены.
– Мама, купи мне эту куклу!
– У тебя уже и так их много.
– Но, я хочу именно эту.
– Подожди – женщина нервно протаскивала корзину с продуктами между тел других посетителей.
– Но мама!.. Ну, пожалуйста… Ну, мама!..
– Мне некогда. Видишь, я опаздываю на роботу.
– Мама! – ребенок ухватился за взрослую руку, не позволяя ей свободно двигаться.
Женщина беспомощно посмотрела на большие детские глаза, которые блестели искорками, словно бенгальские огоньки. Разве можно защитится от такого веского аргумента? Повинуясь неумолимому чувству, мать кивнула в ответ, и кукла вдруг оказалась среди кучи купленных вещей.
– А я хотела экономить. Ну да ладно. Ты ведь ребенок.
Уже через час ребенок бегал по квартире, держа в руке еще не распакованную покупку. Еще мгновение, и крохотные пальчики забегали по картону, разрывая условные цепи.
В грудь куклы ворвался ветер.
“Как странно. Еще никогда я не дышала”.
Ей было больно дышать, и непривычно. Ведь раньше она никогда такого не чувствовала. Обломки света резали ей глаза.
“Так вот какой он мир!”
Ребенок пытливо изучал черты игрушки.
– А теперь мы будем играть!
“Играть. А как это?”– удивленные и напуганные мысли забились в уголочек сознания.
Мать взглянула из-за двери и, увидев увлеченного ребенка, ускользнула на работу. Счелкнул замок. Началась игра.
* * *
Дни проходили весело. У куклы наконец-то появился друг – ее хозяин. Он всегда понимал ее мысли, хотя она молчала. И она играла с ним, хотя не знала зачем.
Со временем в груди начало что-то постукивать: тук-тук, тук-тук…
“Наверное, это сердце”.
Кукла не раз слышала о том, что любить и чувствовать может только тот, у кого есть сердце. Теперь и она чувствовала.
“Может, теперь и я бессмертна. Ведь, наверняка у меня появилась душа”, – Размышляла игрушка.
* * *
– Тебе пора в школу. Беги, а то опоздаешь, – смеялась мать, надевая ранец на плечи ребенку, – Обед не забудь, ведь ты, наверное, снова пойдешь после учебы к друзьям.
Торопливый детский топот исчезал в коридоре.
– Как быстро взрослеют дети, – вздохнула женщина.
Еще с минуту слышался шорох вещей. Снова знакомый щелчок двери, и пустота. Никого.
Забытая под кроватью кукла, в который раз, пробегала взглядом сквозь пыль.
– Я вернусь, и мы обязательно поиграем,– прилипла фраза к ее одежде когда-то.
“Возможно”,– думала она, записывая в дневник вернувшееся одиночество:
“Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки МОЕГО ГОСПОДИНА".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
