Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.20
06:53
Уночі, задумою обнятий,
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
2026.10.20
03:39
Майбутнє нібито належить молодим, але вирішують долі світу чомусь-то старі маразматики.
Взимку страшні не так морози, як відморозки.
Диктатора від серійного вбивці відрізняють лише масштаби злодіянь.
Питання влади в Україні для декого набагато ва
2026.10.20
00:14
могли би стрітися класично
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
2026.10.19
13:58
Я в море заходжу, у розум кипучий
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
2026.10.19
13:54
З дев'ятого поверху зрію нову
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
2026.10.19
13:25
Палісандрами прикрашений,
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
2026.10.19
06:54
В темінь вгорнувшись поволі,
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
2026.10.18
23:47
околиця бозна-яких років
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
2026.10.18
22:44
Хтось любить пити каву,
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
2026.10.18
20:15
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником…
17 жовтня одному із найяскравіших поетів-шістдесятників, блискучому кіносценаристу і перекладачу, драматургу, громадському діячу й політику вип
2026.10.18
20:08
Йшла громадянська уже другий рік.
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
2026.10.18
17:35
Кроком перемітним,
Ніби вурдалаком
Оком непристрасним
За натальним знаком,
В гуркіт між коробок,
В тінь від слова «Щастя»,
Боком обік обік,
Як раптова трясця, —
Ніби вурдалаком
Оком непристрасним
За натальним знаком,
В гуркіт між коробок,
В тінь від слова «Щастя»,
Боком обік обік,
Як раптова трясця, —
2026.10.18
16:41
Такий посивилій юнак передчасно,
Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.
Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам
Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.
Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам
2026.10.18
12:12
Що це змінить?
Що це змінить?
Що це змінить?
Чому не змінить?
Чом за тобою йду
Куди ти ведеш?
Подібного не бачив ти ніколи у житті
Що це змінить?
Що це змінить?
Чому не змінить?
Чом за тобою йду
Куди ти ведеш?
Подібного не бачив ти ніколи у житті
2026.10.18
11:54
Там, де очi закритi вiд свiту,
Замурованi всi почуття,
Я iз сонцем могла говорити,
Як маленьке, наївне дитя.
Нiч i день зупинилися в часi,
На годиннику стрiлка стоїть.
Бились хмари i свiтло в екстазi,
Замурованi всi почуття,
Я iз сонцем могла говорити,
Як маленьке, наївне дитя.
Нiч i день зупинилися в часi,
На годиннику стрiлка стоїть.
Бились хмари i свiтло в екстазi,
2026.10.18
10:38
Всі пишуть, аж буває лячно
від перебору слів без ком
та інших очевидних норм...
не думаю, що мова вдячна
грамотіям за цей прийом.
Мабуть, гадають герострати,
що тільки так, а не інак
запобігають плагіату
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...від перебору слів без ком
та інших очевидних норм...
не думаю, що мова вдячна
грамотіям за цей прийом.
Мабуть, гадають герострати,
що тільки так, а не інак
запобігають плагіату
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
х Лисиця (1987) /
Проза
Кукла
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кукла
Пару слов от себя:
Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки ее господина.
Она стояла на одной из полок новенького супермаркета. Скучающая розовая коробка, хранила одиночество маленькой куклы. Беззаботное лицо с застывшей улыбкой. Ни души, ни сердца. Пластмасса.
Кругом вертелись толпы людей, хаотически перебиравших товары. Воздух переполнял азарт необычного. Шум волнения перебирал стены.
– Мама, купи мне эту куклу!
– У тебя уже и так их много.
– Но, я хочу именно эту.
– Подожди – женщина нервно протаскивала корзину с продуктами между тел других посетителей.
– Но мама!.. Ну, пожалуйста… Ну, мама!..
– Мне некогда. Видишь, я опаздываю на роботу.
– Мама! – ребенок ухватился за взрослую руку, не позволяя ей свободно двигаться.
Женщина беспомощно посмотрела на большие детские глаза, которые блестели искорками, словно бенгальские огоньки. Разве можно защитится от такого веского аргумента? Повинуясь неумолимому чувству, мать кивнула в ответ, и кукла вдруг оказалась среди кучи купленных вещей.
– А я хотела экономить. Ну да ладно. Ты ведь ребенок.
Уже через час ребенок бегал по квартире, держа в руке еще не распакованную покупку. Еще мгновение, и крохотные пальчики забегали по картону, разрывая условные цепи.
В грудь куклы ворвался ветер.
“Как странно. Еще никогда я не дышала”.
Ей было больно дышать, и непривычно. Ведь раньше она никогда такого не чувствовала. Обломки света резали ей глаза.
“Так вот какой он мир!”
Ребенок пытливо изучал черты игрушки.
– А теперь мы будем играть!
“Играть. А как это?”– удивленные и напуганные мысли забились в уголочек сознания.
Мать взглянула из-за двери и, увидев увлеченного ребенка, ускользнула на работу. Счелкнул замок. Началась игра.
* * *
Дни проходили весело. У куклы наконец-то появился друг – ее хозяин. Он всегда понимал ее мысли, хотя она молчала. И она играла с ним, хотя не знала зачем.
Со временем в груди начало что-то постукивать: тук-тук, тук-тук…
“Наверное, это сердце”.
Кукла не раз слышала о том, что любить и чувствовать может только тот, у кого есть сердце. Теперь и она чувствовала.
“Может, теперь и я бессмертна. Ведь, наверняка у меня появилась душа”, – Размышляла игрушка.
* * *
– Тебе пора в школу. Беги, а то опоздаешь, – смеялась мать, надевая ранец на плечи ребенку, – Обед не забудь, ведь ты, наверное, снова пойдешь после учебы к друзьям.
Торопливый детский топот исчезал в коридоре.
– Как быстро взрослеют дети, – вздохнула женщина.
Еще с минуту слышался шорох вещей. Снова знакомый щелчок двери, и пустота. Никого.
Забытая под кроватью кукла, в который раз, пробегала взглядом сквозь пыль.
– Я вернусь, и мы обязательно поиграем,– прилипла фраза к ее одежде когда-то.
“Возможно”,– думала она, записывая в дневник вернувшееся одиночество:
“Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки МОЕГО ГОСПОДИНА".
Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки ее господина.
Она стояла на одной из полок новенького супермаркета. Скучающая розовая коробка, хранила одиночество маленькой куклы. Беззаботное лицо с застывшей улыбкой. Ни души, ни сердца. Пластмасса.
Кругом вертелись толпы людей, хаотически перебиравших товары. Воздух переполнял азарт необычного. Шум волнения перебирал стены.
– Мама, купи мне эту куклу!
– У тебя уже и так их много.
– Но, я хочу именно эту.
– Подожди – женщина нервно протаскивала корзину с продуктами между тел других посетителей.
– Но мама!.. Ну, пожалуйста… Ну, мама!..
– Мне некогда. Видишь, я опаздываю на роботу.
– Мама! – ребенок ухватился за взрослую руку, не позволяя ей свободно двигаться.
Женщина беспомощно посмотрела на большие детские глаза, которые блестели искорками, словно бенгальские огоньки. Разве можно защитится от такого веского аргумента? Повинуясь неумолимому чувству, мать кивнула в ответ, и кукла вдруг оказалась среди кучи купленных вещей.
– А я хотела экономить. Ну да ладно. Ты ведь ребенок.
Уже через час ребенок бегал по квартире, держа в руке еще не распакованную покупку. Еще мгновение, и крохотные пальчики забегали по картону, разрывая условные цепи.
В грудь куклы ворвался ветер.
“Как странно. Еще никогда я не дышала”.
Ей было больно дышать, и непривычно. Ведь раньше она никогда такого не чувствовала. Обломки света резали ей глаза.
“Так вот какой он мир!”
Ребенок пытливо изучал черты игрушки.
– А теперь мы будем играть!
“Играть. А как это?”– удивленные и напуганные мысли забились в уголочек сознания.
Мать взглянула из-за двери и, увидев увлеченного ребенка, ускользнула на работу. Счелкнул замок. Началась игра.
* * *
Дни проходили весело. У куклы наконец-то появился друг – ее хозяин. Он всегда понимал ее мысли, хотя она молчала. И она играла с ним, хотя не знала зачем.
Со временем в груди начало что-то постукивать: тук-тук, тук-тук…
“Наверное, это сердце”.
Кукла не раз слышала о том, что любить и чувствовать может только тот, у кого есть сердце. Теперь и она чувствовала.
“Может, теперь и я бессмертна. Ведь, наверняка у меня появилась душа”, – Размышляла игрушка.
* * *
– Тебе пора в школу. Беги, а то опоздаешь, – смеялась мать, надевая ранец на плечи ребенку, – Обед не забудь, ведь ты, наверное, снова пойдешь после учебы к друзьям.
Торопливый детский топот исчезал в коридоре.
– Как быстро взрослеют дети, – вздохнула женщина.
Еще с минуту слышался шорох вещей. Снова знакомый щелчок двери, и пустота. Никого.
Забытая под кроватью кукла, в который раз, пробегала взглядом сквозь пыль.
– Я вернусь, и мы обязательно поиграем,– прилипла фраза к ее одежде когда-то.
“Возможно”,– думала она, записывая в дневник вернувшееся одиночество:
“Ты близко, я это знаю. Я чувствую твой запах, слышу твои движения. Ты, конечно, можешь ускользнуть, но твоя тень предательски скользит на полу, облизывая пятки МОЕГО ГОСПОДИНА".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
