ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.28
05:24
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
2024.09.28
03:02
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
2024.09.26
08:31
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
2024.09.26
06:15
Давай поїдемо в Карпати
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
2024.09.26
06:15
Ворог він є ворог… ворох
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
2024.09.25
20:57
Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
2024.09.25
20:35
Цей хрущ, що втопився у бочці з водою
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
х Лисиця (1987) /
Проза
Швидко
„Чому я знову тут? Чому досі це не припинилось?”
Глибокі і водночас примружені очі вже вкотре вивчали кімнату.
„Ні, нічого не змінилося. Зовсім. Та ж сама шафа. Стіни такого ж кольору. О, ні, книжка на твоєму стільчику лежить інша. Шкода, автора не можу прочитати. Бісів зір!”
Очі наче наштовхнулися на перешкоду.
„Настільна лампа. Пам’ятаю, як ти розповідав мені, що тобі її подарувала бабуся. Ще як була жива. Хто б міг подумати... Ти такий сентиментальний.”
Тіло здригнулося. Почулися кроки: м’які, приглушені.
„Мабуть він в тапочках”, – посміхнулась дівчина, дивлячись на свої босі ноги, обтягнуті тоненькими колготами.
Голова знову почала повертатись, уже на скрип дверей. Але спинилась.
„Так, це ті ж тапочки, які йому, які йому подарувала його мам на Новий рік.”
– Привіт, як справи? – Міцні масивні від м’язів руки стиснули маленьке тільце у обіймах.
– Ти якась напружена.
– Та ні, зовсім. Все гаразд – Вона зі всієї сили примружила повіки, щоб не бачити власної брехні. Але він не помітив, бо губи вже опинилися на її шиї, необачно чатуючи на її серце...
... Вона лежала на ліжку, вивчаючи темні тіні, зрадливого вікна.
„Тут же ніколи не світять ліхтарі. Чому тоді усе видно?”
– Сьогодні повня.
Вона повернула голову у сторону того ж таки вікна.
– Так, ти правий.
Мовчанка дала хвилину для заспокоєння.
– Ти сьогодні добре по працювала.
ЇЇ крихка і непомітна сльоза скотилася за ковдру.
„А раніше ти би сказав, що кохаєш мене... Раніше...”
– Ти сьогодні добре по працювала, але тобі вже час іти.
Почувся шелест синтетичного одягу. Малесенька стрілка на колготках розтягнулася від коліна до верху.
„Чорні. Якраз як ти любиш.”
– Скажи, ти справді любиш мене? – Його очі у цей момент здалися до нереальності щирими.
– Так, звісно, – Захлинаючись від поспіху промовила вона..
– Так, ти добре по працювала.
„Мовчи”, – Мовчазно крикнула її тиша у відповідь.
Мовчанка.
– Завтра до тебе прийде мій друг, – Він фамільярно виразив посмішку,
– Він дуже впливова особа, – його посмішка і далі продовжувала розтягуватись в сповільненому темпі.
„Мовчи”, – скочувалась вода десь в глибині серця ... і так і не вирвалася на волю.
– Бувай.
– Бувай.
Знову скрипнули двері: одні, потім другі. На зовні вона почула стукіт замка за собою.
„Як швидко.”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Швидко
„Чому я знову тут? Чому досі це не припинилось?”
Глибокі і водночас примружені очі вже вкотре вивчали кімнату.
„Ні, нічого не змінилося. Зовсім. Та ж сама шафа. Стіни такого ж кольору. О, ні, книжка на твоєму стільчику лежить інша. Шкода, автора не можу прочитати. Бісів зір!”
Очі наче наштовхнулися на перешкоду.
„Настільна лампа. Пам’ятаю, як ти розповідав мені, що тобі її подарувала бабуся. Ще як була жива. Хто б міг подумати... Ти такий сентиментальний.”
Тіло здригнулося. Почулися кроки: м’які, приглушені.
„Мабуть він в тапочках”, – посміхнулась дівчина, дивлячись на свої босі ноги, обтягнуті тоненькими колготами.
Голова знову почала повертатись, уже на скрип дверей. Але спинилась.
„Так, це ті ж тапочки, які йому, які йому подарувала його мам на Новий рік.”
– Привіт, як справи? – Міцні масивні від м’язів руки стиснули маленьке тільце у обіймах.
– Ти якась напружена.
– Та ні, зовсім. Все гаразд – Вона зі всієї сили примружила повіки, щоб не бачити власної брехні. Але він не помітив, бо губи вже опинилися на її шиї, необачно чатуючи на її серце...
... Вона лежала на ліжку, вивчаючи темні тіні, зрадливого вікна.
„Тут же ніколи не світять ліхтарі. Чому тоді усе видно?”
– Сьогодні повня.
Вона повернула голову у сторону того ж таки вікна.
– Так, ти правий.
Мовчанка дала хвилину для заспокоєння.
– Ти сьогодні добре по працювала.
ЇЇ крихка і непомітна сльоза скотилася за ковдру.
„А раніше ти би сказав, що кохаєш мене... Раніше...”
– Ти сьогодні добре по працювала, але тобі вже час іти.
Почувся шелест синтетичного одягу. Малесенька стрілка на колготках розтягнулася від коліна до верху.
„Чорні. Якраз як ти любиш.”
– Скажи, ти справді любиш мене? – Його очі у цей момент здалися до нереальності щирими.
– Так, звісно, – Захлинаючись від поспіху промовила вона..
– Так, ти добре по працювала.
„Мовчи”, – Мовчазно крикнула її тиша у відповідь.
Мовчанка.
– Завтра до тебе прийде мій друг, – Він фамільярно виразив посмішку,
– Він дуже впливова особа, – його посмішка і далі продовжувала розтягуватись в сповільненому темпі.
„Мовчи”, – скочувалась вода десь в глибині серця ... і так і не вирвалася на волю.
– Бувай.
– Бувай.
Знову скрипнули двері: одні, потім другі. На зовні вона почула стукіт замка за собою.
„Як швидко.”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію