Біля того будинку, що ледве не став моїм,
я морозяним ранком дихаю
на скляне віконечко брами,
заглядаючи у під'їзд.
Життя дуже довге, тобі хтось народить іще,
а мене хтось під себе виховає -
витягне, себто, зі сховку, де я причаїлась.
І видасть. І з'їсть.
Слухай сюди, я змінилась -
ревную до кожної фотографії.
Дай мені точку опори -
я все поверну навспак!
Наші війська руйнували імперію,
ми передбачили крах її.
Море горіло, синиця робила, що мала,
і янгол тремтів у руках...
В янгола дев'ять життів, ми вже два відібрали,
але під його егідою
я заселилася в інший будинок.
Руки не подам, але вірю, що Бог подасть.
І, якби знав, куди йти -
ти теж би приходив сюди з огидою,
як і решта усіх, хто приходить,
але не лишається, бо не в масть.
Правильно, що не прийдеш,
а раптом все добре - з машиною і посадою,
раптом складається з іншим -
по вертикалі й горизонталі, як ти хотів?
Але мене у ломбарді заставлено,
між сторінок закладено
і по два серця на рік відростає
на місці двох янголових життів.
Нам ще покажуть чимало,
допоки обох із розетки висмикнуть.
Солодко смокче всередині,
гаряче, коли згадаю, як там і там...
Я пам'ятаю від брами цієї код,
але зроду не стану тиснути.
Це той будинок, що ледве не став моїм.
Але так і не став.
11. 02. 2017