ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про чотирьох подорожніх
У той час недалеко звідти їхав возом мірошник битим шляхом додому. Найшло колесо на камінь, трісло і злетіло. Змушений був зупинитися, щоби його направити. Лагодив, поки не стемніло, та й не полагодив. Вирішив, що мусить тут-таки заночувати. Випряг і спутав коней. А сам накрився киреєю і примостився на возі спати.
Зрання встав, умився росою і пішов до коней. А там побачив велику неприємність: за ніч одного коня на смерть загризли вовки. Іншого знайшов віддалік уцілілого. Почав нарікати, що, не досить, що колесо трісло, то ще й коня втратив. Але, нема ради, треба направити колесо. Ще й до нього прибився якийсь піший і попросив підвезти. І поки ладилося, піший, який мав зі собою все необхідне, напік на вогнищі картопель і витягнув із торби трохи сала.
Саме тоді, як добряче підкріпилися, поскладали все необхідне на віз і вже збиралися рушати, наздогнав їх третій, що мандрував дорогою. Спитав, чи не візьмуть і його на гарбу. Господар погодився.
Їдуть дорогою, а візник все нарікає, що вовки коня загризли.
– Не нарікай, – каже йому той, що недавно підсів, – бо то є ліпше для тебе, що так сталося.
– Що ліпше? Що колесо зломилося, чи що коня загризли? Був би ще вчора вдома, а так щойно-во вертаюся, – не вгавав мірошник.
– Я тобі скажу, чому ліпше, як до нас на віз підсяде ще й четвертий подорожній. А те буде аж-но за тим грабовим гайочком, що видніється попереду.
Двоє інших нічого на те не відповіли. Але коли за грабчаком гарба наздогнала четвертого і той попросився з ними під’їхати, візник не втримався.
– Ну, тепер мусиш мені сказати, чого то мені ж ліпше, що колесо поломилося в дорозі, і що мого коня загризли вовки, і я тепер мушу одним вертатися додому.
– Та того, – каже третій чоловік, – що, якби не трісло колесо, то ти під вечір вже би звернув з битої дороги вліво, попри сосни, до свого села. А там ті вовки, що з’їли твого коня, наздогнали б тебе і вискочили б на воза. Що тоді було би?
– Та з’їли би мене, певно, перше, ніж до коней добралися б.
– Правильно мислиш. Так і було б.
– А ти звідки те знаєш? – не втримався прочанин, бо то саме він готував картоплю.
– Я – Час. А час мусить знати все: і що було, і що є, і що буде.
Довго усі четверо їхали мовчки. Хто напівдовіряв, а хто в думці і заперечував. Далі завів мову прочанин:
– Що є нам перед очима, те ми і сами бачимо. Якби йому не поломилося колесо і не полакомилися конем звірі, то і я би пішки йшов.
– То тобі невелика нагорода за той срібняк, що випав з твоєї кишені коло криниці. Бо він урятує життя. Рівно через рік його знайде молодий чоловік, жінка якого довго не зможе розродитися. У нього не буде грошей, щоби заплатити лікареві. Але захоче напитися води – срібло зблисне на сонці, і він його дістане. Так не тільки дитя, а й жінка буде порятована. Після того у них народяться ще два хлопчики. Один із них на війні врятує життя твого сина, – мовив Час до четвертого чоловіка, який досі ще не вимовив ні слова. – Якщо не вчиниш того, що зараз плануєш зробити.
– А якщо вчиню? – похмуро спитав той.
– То старшого сина уб’ють на війні. А тебе – набагато скоріше.
Знову запанувала мовчанка.
– А молодший житиме?
– Житиме, якщо у тяжкому сирітстві не зіб’ється з праведного шляху.
– Спини, – то четвертий звернувся до фірмана, зіскочив із воза і повільно почвалав дорогою назад.
А троє на возі ще довго сиділи без мови, аж поки не довелося звертали вліво, попід соснами, на шлях, що вів до мірошникового села. Там Час зійшов і подався прямо. Візник вже навздогін йому ще крикнув:
– Часе, а за що то мене вовки мали з’їсти?
– Та мірошникуванням заробив. Але ще маєш час виправитися.
Двоє дивилися йому вслід, поки постать Часу не зникла за деревами.
– Коби його вовки не перестріли.
– Він із тих, що і вовків переживе.
Фіра зрушилася і потряслася по вибоїстій дорозі до села.
26. 02. 2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про чотирьох подорожніх
Оповідання-притча
Один прочанин, який ішов собі через луки, натрапив на добре вимощену камінням криницю з чистою водою. Нахилився, щоби зачерпнути джерелиці, і з його одягу випала срібна монета та впала у воду. Пробував дотягнутися, але побачив, що не зможе. Криниця була надто глибокою. То подумав, що хай та монета там і залишається, може, комусь на добру справу знадобиться. Та й пішов далі.
У той час недалеко звідти їхав возом мірошник битим шляхом додому. Найшло колесо на камінь, трісло і злетіло. Змушений був зупинитися, щоби його направити. Лагодив, поки не стемніло, та й не полагодив. Вирішив, що мусить тут-таки заночувати. Випряг і спутав коней. А сам накрився киреєю і примостився на возі спати.
Зрання встав, умився росою і пішов до коней. А там побачив велику неприємність: за ніч одного коня на смерть загризли вовки. Іншого знайшов віддалік уцілілого. Почав нарікати, що, не досить, що колесо трісло, то ще й коня втратив. Але, нема ради, треба направити колесо. Ще й до нього прибився якийсь піший і попросив підвезти. І поки ладилося, піший, який мав зі собою все необхідне, напік на вогнищі картопель і витягнув із торби трохи сала.
Саме тоді, як добряче підкріпилися, поскладали все необхідне на віз і вже збиралися рушати, наздогнав їх третій, що мандрував дорогою. Спитав, чи не візьмуть і його на гарбу. Господар погодився.
Їдуть дорогою, а візник все нарікає, що вовки коня загризли.
– Не нарікай, – каже йому той, що недавно підсів, – бо то є ліпше для тебе, що так сталося.
– Що ліпше? Що колесо зломилося, чи що коня загризли? Був би ще вчора вдома, а так щойно-во вертаюся, – не вгавав мірошник.
– Я тобі скажу, чому ліпше, як до нас на віз підсяде ще й четвертий подорожній. А те буде аж-но за тим грабовим гайочком, що видніється попереду.
Двоє інших нічого на те не відповіли. Але коли за грабчаком гарба наздогнала четвертого і той попросився з ними під’їхати, візник не втримався.
– Ну, тепер мусиш мені сказати, чого то мені ж ліпше, що колесо поломилося в дорозі, і що мого коня загризли вовки, і я тепер мушу одним вертатися додому.
– Та того, – каже третій чоловік, – що, якби не трісло колесо, то ти під вечір вже би звернув з битої дороги вліво, попри сосни, до свого села. А там ті вовки, що з’їли твого коня, наздогнали б тебе і вискочили б на воза. Що тоді було би?
– Та з’їли би мене, певно, перше, ніж до коней добралися б.
– Правильно мислиш. Так і було б.
– А ти звідки те знаєш? – не втримався прочанин, бо то саме він готував картоплю.
– Я – Час. А час мусить знати все: і що було, і що є, і що буде.
Довго усі четверо їхали мовчки. Хто напівдовіряв, а хто в думці і заперечував. Далі завів мову прочанин:
– Що є нам перед очима, те ми і сами бачимо. Якби йому не поломилося колесо і не полакомилися конем звірі, то і я би пішки йшов.
– То тобі невелика нагорода за той срібняк, що випав з твоєї кишені коло криниці. Бо він урятує життя. Рівно через рік його знайде молодий чоловік, жінка якого довго не зможе розродитися. У нього не буде грошей, щоби заплатити лікареві. Але захоче напитися води – срібло зблисне на сонці, і він його дістане. Так не тільки дитя, а й жінка буде порятована. Після того у них народяться ще два хлопчики. Один із них на війні врятує життя твого сина, – мовив Час до четвертого чоловіка, який досі ще не вимовив ні слова. – Якщо не вчиниш того, що зараз плануєш зробити.
– А якщо вчиню? – похмуро спитав той.
– То старшого сина уб’ють на війні. А тебе – набагато скоріше.
Знову запанувала мовчанка.
– А молодший житиме?
– Житиме, якщо у тяжкому сирітстві не зіб’ється з праведного шляху.
– Спини, – то четвертий звернувся до фірмана, зіскочив із воза і повільно почвалав дорогою назад.
А троє на возі ще довго сиділи без мови, аж поки не довелося звертали вліво, попід соснами, на шлях, що вів до мірошникового села. Там Час зійшов і подався прямо. Візник вже навздогін йому ще крикнув:
– Часе, а за що то мене вовки мали з’їсти?
– Та мірошникуванням заробив. Але ще маєш час виправитися.
Двоє дивилися йому вслід, поки постать Часу не зникла за деревами.
– Коби його вовки не перестріли.
– Він із тих, що і вовків переживе.
Фіра зрушилася і потряслася по вибоїстій дорозі до села.
26. 02. 2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію