ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.02 01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.

Годинник цок-цок, та мені все одно,

хома дідим
2026.11.01 23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами

Ірина Вовк
2026.11.01 22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)


І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.


«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»

Євген Федчук
2026.11.01 22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х

Ігор Шоха
2026.11.01 17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.

Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора

Борис Костиря
2026.11.01 15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.

І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.

В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.

Юрій Гундарів
2026.11.01 13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!

Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.

Вячеслав Руденко
2026.11.01 12:30
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!

Віктор Кучерук
2026.11.01 07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...

С М
2026.10.31 23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь

Є розповідь, один король

хома дідим
2026.10.31 23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому

Світлана Пирогова
2026.10.31 19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.

Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,

Ігор Терен
2026.10.31 19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:

Іван Потьомкін
2026.10.31 18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс

В Горова Леся
2026.10.31 15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:

Ніяковіють пізні хризантеми

Борис Костиря
2026.10.31 13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.

Мене викреслив світ з електр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Віталія Палій (1965) / Проза

 Про чотирьох подорожніх

Оповідання-притча

Один прочанин, який ішов собі через луки, натрапив на добре вимощену камінням криницю з чистою водою. Нахилився, щоби зачерпнути джерелиці, і з його одягу випала срібна монета та впала у воду. Пробував дотягнутися, але побачив, що не зможе. Криниця була надто глибокою. То подумав, що хай та монета там і залишається, може, комусь на добру справу знадобиться. Та й пішов далі.
У той час недалеко звідти їхав возом мірошник битим шляхом додому. Найшло колесо на камінь, трісло і злетіло. Змушений був зупинитися, щоби його направити. Лагодив, поки не стемніло, та й не полагодив. Вирішив, що мусить тут-таки заночувати. Випряг і спутав коней. А сам накрився киреєю і примостився на возі спати.
Зрання встав, умився росою і пішов до коней. А там побачив велику неприємність: за ніч одного коня на смерть загризли вовки. Іншого знайшов віддалік уцілілого. Почав нарікати, що, не досить, що колесо трісло, то ще й коня втратив. Але, нема ради, треба направити колесо. Ще й до нього прибився якийсь піший і попросив підвезти. І поки ладилося, піший, який мав зі собою все необхідне, напік на вогнищі картопель і витягнув із торби трохи сала.
Саме тоді, як добряче підкріпилися, поскладали все необхідне на віз і вже збиралися рушати, наздогнав їх третій, що мандрував дорогою. Спитав, чи не візьмуть і його на гарбу. Господар погодився.
Їдуть дорогою, а візник все нарікає, що вовки коня загризли.
– Не нарікай, – каже йому той, що недавно підсів, – бо то є ліпше для тебе, що так сталося.
– Що ліпше? Що колесо зломилося, чи що коня загризли? Був би ще вчора вдома, а так щойно-во вертаюся, – не вгавав мірошник.
– Я тобі скажу, чому ліпше, як до нас на віз підсяде ще й четвертий подорожній. А те буде аж-но за тим грабовим гайочком, що видніється попереду.
Двоє інших нічого на те не відповіли. Але коли за грабчаком гарба наздогнала четвертого і той попросився з ними під’їхати, візник не втримався.
– Ну, тепер мусиш мені сказати, чого то мені ж ліпше, що колесо поломилося в дорозі, і що мого коня загризли вовки, і я тепер мушу одним вертатися додому.
– Та того, – каже третій чоловік, – що, якби не трісло колесо, то ти під вечір вже би звернув з битої дороги вліво, попри сосни, до свого села. А там ті вовки, що з’їли твого коня, наздогнали б тебе і вискочили б на воза. Що тоді було би?
– Та з’їли би мене, певно, перше, ніж до коней добралися б.
– Правильно мислиш. Так і було б.
– А ти звідки те знаєш? – не втримався прочанин, бо то саме він готував картоплю.
– Я – Час. А час мусить знати все: і що було, і що є, і що буде.
Довго усі четверо їхали мовчки. Хто напівдовіряв, а хто в думці і заперечував. Далі завів мову прочанин:
– Що є нам перед очима, те ми і сами бачимо. Якби йому не поломилося колесо і не полакомилися конем звірі, то і я би пішки йшов.
– То тобі невелика нагорода за той срібняк, що випав з твоєї кишені коло криниці. Бо він урятує життя. Рівно через рік його знайде молодий чоловік, жінка якого довго не зможе розродитися. У нього не буде грошей, щоби заплатити лікареві. Але захоче напитися води – срібло зблисне на сонці, і він його дістане. Так не тільки дитя, а й жінка буде порятована. Після того у них народяться ще два хлопчики. Один із них на війні врятує життя твого сина, – мовив Час до четвертого чоловіка, який досі ще не вимовив ні слова. – Якщо не вчиниш того, що зараз плануєш зробити.
– А якщо вчиню? – похмуро спитав той.
– То старшого сина уб’ють на війні. А тебе – набагато скоріше.
Знову запанувала мовчанка.
– А молодший житиме?
– Житиме, якщо у тяжкому сирітстві не зіб’ється з праведного шляху.
– Спини, – то четвертий звернувся до фірмана, зіскочив із воза і повільно почвалав дорогою назад.
А троє на возі ще довго сиділи без мови, аж поки не довелося звертали вліво, попід соснами, на шлях, що вів до мірошникового села. Там Час зійшов і подався прямо. Візник вже навздогін йому ще крикнув:
– Часе, а за що то мене вовки мали з’їсти?
– Та мірошникуванням заробив. Але ще маєш час виправитися.
Двоє дивилися йому вслід, поки постать Часу не зникла за деревами.
– Коби його вовки не перестріли.
– Він із тих, що і вовків переживе.
Фіра зрушилася і потряслася по вибоїстій дорозі до села.
26. 02. 2017р.


• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-02-27 07:55:38
Переглядів сторінки твору 1029
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.878 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.26 08:51
Автор у цю хвилину відсутній