ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Віталія Палій (1965) / Проза

 Про чотирьох подорожніх

Оповідання-притча

Один прочанин, який ішов собі через луки, натрапив на добре вимощену камінням криницю з чистою водою. Нахилився, щоби зачерпнути джерелиці, і з його одягу випала срібна монета та впала у воду. Пробував дотягнутися, але побачив, що не зможе. Криниця була надто глибокою. То подумав, що хай та монета там і залишається, може, комусь на добру справу знадобиться. Та й пішов далі.
У той час недалеко звідти їхав возом мірошник битим шляхом додому. Найшло колесо на камінь, трісло і злетіло. Змушений був зупинитися, щоби його направити. Лагодив, поки не стемніло, та й не полагодив. Вирішив, що мусить тут-таки заночувати. Випряг і спутав коней. А сам накрився киреєю і примостився на возі спати.
Зрання встав, умився росою і пішов до коней. А там побачив велику неприємність: за ніч одного коня на смерть загризли вовки. Іншого знайшов віддалік уцілілого. Почав нарікати, що, не досить, що колесо трісло, то ще й коня втратив. Але, нема ради, треба направити колесо. Ще й до нього прибився якийсь піший і попросив підвезти. І поки ладилося, піший, який мав зі собою все необхідне, напік на вогнищі картопель і витягнув із торби трохи сала.
Саме тоді, як добряче підкріпилися, поскладали все необхідне на віз і вже збиралися рушати, наздогнав їх третій, що мандрував дорогою. Спитав, чи не візьмуть і його на гарбу. Господар погодився.
Їдуть дорогою, а візник все нарікає, що вовки коня загризли.
– Не нарікай, – каже йому той, що недавно підсів, – бо то є ліпше для тебе, що так сталося.
– Що ліпше? Що колесо зломилося, чи що коня загризли? Був би ще вчора вдома, а так щойно-во вертаюся, – не вгавав мірошник.
– Я тобі скажу, чому ліпше, як до нас на віз підсяде ще й четвертий подорожній. А те буде аж-но за тим грабовим гайочком, що видніється попереду.
Двоє інших нічого на те не відповіли. Але коли за грабчаком гарба наздогнала четвертого і той попросився з ними під’їхати, візник не втримався.
– Ну, тепер мусиш мені сказати, чого то мені ж ліпше, що колесо поломилося в дорозі, і що мого коня загризли вовки, і я тепер мушу одним вертатися додому.
– Та того, – каже третій чоловік, – що, якби не трісло колесо, то ти під вечір вже би звернув з битої дороги вліво, попри сосни, до свого села. А там ті вовки, що з’їли твого коня, наздогнали б тебе і вискочили б на воза. Що тоді було би?
– Та з’їли би мене, певно, перше, ніж до коней добралися б.
– Правильно мислиш. Так і було б.
– А ти звідки те знаєш? – не втримався прочанин, бо то саме він готував картоплю.
– Я – Час. А час мусить знати все: і що було, і що є, і що буде.
Довго усі четверо їхали мовчки. Хто напівдовіряв, а хто в думці і заперечував. Далі завів мову прочанин:
– Що є нам перед очима, те ми і сами бачимо. Якби йому не поломилося колесо і не полакомилися конем звірі, то і я би пішки йшов.
– То тобі невелика нагорода за той срібняк, що випав з твоєї кишені коло криниці. Бо він урятує життя. Рівно через рік його знайде молодий чоловік, жінка якого довго не зможе розродитися. У нього не буде грошей, щоби заплатити лікареві. Але захоче напитися води – срібло зблисне на сонці, і він його дістане. Так не тільки дитя, а й жінка буде порятована. Після того у них народяться ще два хлопчики. Один із них на війні врятує життя твого сина, – мовив Час до четвертого чоловіка, який досі ще не вимовив ні слова. – Якщо не вчиниш того, що зараз плануєш зробити.
– А якщо вчиню? – похмуро спитав той.
– То старшого сина уб’ють на війні. А тебе – набагато скоріше.
Знову запанувала мовчанка.
– А молодший житиме?
– Житиме, якщо у тяжкому сирітстві не зіб’ється з праведного шляху.
– Спини, – то четвертий звернувся до фірмана, зіскочив із воза і повільно почвалав дорогою назад.
А троє на возі ще довго сиділи без мови, аж поки не довелося звертали вліво, попід соснами, на шлях, що вів до мірошникового села. Там Час зійшов і подався прямо. Візник вже навздогін йому ще крикнув:
– Часе, а за що то мене вовки мали з’їсти?
– Та мірошникуванням заробив. Але ще маєш час виправитися.
Двоє дивилися йому вслід, поки постать Часу не зникла за деревами.
– Коби його вовки не перестріли.
– Він із тих, що і вовків переживе.
Фіра зрушилася і потряслася по вибоїстій дорозі до села.
26. 02. 2017р.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-02-27 07:55:38
Переглядів сторінки твору 810
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.878 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.26 08:51
Автор у цю хвилину відсутній