Якось на одній війні, де не цілком було зрозуміло, хто проти кого виступає і за що, взяли у полон групу ворожих снайперів. Ще дісталося більше десятка вишколених військових собак противника. Псів вирішили використовувати для потреб своєї армії. Снайперів розділили по одному і поставили умову: або військовий суд, або хай тепер воюють на протилежному боці.
Ще до тижня шестеро з дев’яти снайперів погодилися. Троє з них відразу виявили готовність до співпраці. Ще троє – зажадали великої платні. Решта лише через місяць чи два все ж згодилися перейти на службу до противника на загальних умовах армії.
Тож їм почали давати бойові завдання, де були затребувані переважно по троє людей у групі, так, як самі поділилися. Одначе вони знали про інших. Через півроку зійшлися усі разом. Під час обіду за загальним столом той, хто погодився останнім, зауважив:
– Навіть собаки не відразу зреагували на команди ворога. Їх довелося довго перевчати. А дехто з наших відразу на другий день згодився.
Інший поколупався виделкою у своїй тарілці, спідлоба глянув на того, що говорив, і відповів:
– Звичайно, що я згодився відразу. Бо я – не собака. Собаці вистачає їжі і вольєри. А мені треба більше. Я погодився за платню, вдвоє вищу від тої, яку мав там. А ти – через безвихідь, як і собаки. – Запанувала мовчанка. Кожен обдумував почуте. А той провадив далі. – Але це не найгірше. Троє з нас першими побігли до вчорашніх ворогів, аби воювати майже безплатно.
Більшість злегка усміхнулася. Після паузи один із тих, кого зачепила остання репліка, неголосно відповів:
– Коли я вирішив стати снайпером, то думав, що буду виводити зі строю терористів, електроніку і вибухові пристрої, прострілюватиму шини машинам, аби не допустити поширення агресії. Але довелося цілитися й у цивільних людей. І тоді зрозумів, що воюю не на тому боці, який справді захищає мирних жителів. Їх захищали ті, в кого я цілився. А ще війна – не Божа справа і тому неприйнятна взагалі. Тоді почав думати над тим, як усе виправити.
Не перейшов на бік ворога, я перейшов на бік Бога. І тут тепер мене посилатимуть не на вбивства, а на попередження і ліквідацію можливих злочинів. Так було домовлено. Я досяг того, чого хотів, на тому рівні, який мені зараз доступний.
А собаки – не люди, щоби на них рівнятися: вони не мають духу, який би ними керував. Але й ними іноді можна захоплюватися. Не всі з цих собак піддалися на повторне дресирування. Одна настільки прив’язалася до першого господаря, що так і не прийняла нового. Її або присплять, або відпустять. Вона піднялася на вищий рівень: замість вольєри і їжі вибрала любов до людини. І що з нею зараз не зробили б, її собача душа залишиться спокійною. А ти свою продав за великі гроші. Твоя душа піде в пекло, а це нижче рівня собаки.
– Ми можемо загинути вже завтра, – скипів військовий, який вибрав високу оплату. – Продавай своє вміння і насолоджуйся життям. А що буде по смерті – точно буде видно вже там. Живи нинішнім.
На що попередній відповів:
– Я живу нинішнім. Але для кращого майбутнього. А ти живеш для гіршого. Кожен помре рано чи пізно. Та вічність – не тут, вічність – там. Нам треба думати про те, куди підемо після цього життя. І кожен вибирає своє вже зараз. Для одних війна – повільний і вимушений хід вперед, для інших – особистий ріст, а ще для когось – особисте падіння. Війна – місце великого поділу. І на ній треба ставати на сторону Бога.
Дев’ять світлих ангелів, які невидимо перебували за правим плечем кожного чоловіка, усміхнено переглянулися: їм наказують не оберігати від смертельних куль тих, перед якими – сама лише духовна деградація. Якщо троє із оцих задумаються і зміняться, то є шанс, що виживуть. Не тільки для земного життя, але і для нового, радість якого чекає на всіх без винятку людей, котрі обирають світле майбутнє, живуть і борються задля нього.
19. 02. 2017р.