Сповідь сусіда

Коли Сірко завиє на задвірку
Від голоду зриваючись на крик,
Я закриваю вікна і кватирки,
І погляд одвертаю в інший бік.

Бродяга виглядає цей неважно -
У ковтунах, надірвана губа.
І ріже слух виття його протяжне,
Й услід йому летить моя клятьба.

Брати його- породисті, й не дуже,
Йому акомпонують навкруги.
Помийним псам життя не осоружне,
Незнані їм хазяйські ланцюги.

Поганець він. А гарний - той, що в буді,
Жере із рук, і в очі зазира.
Не люблять псів, які не служать людям,
Не стережуть за кісточку двора.

Нервуюся, коли крадуться ззаду,
Зубиськами хапають за штани.
Я вилікую цю паскудну ваду!
Вони за це поплатяться мені!

Для чужаків у мене є ломака,
У псів я нею мацаю горби.
Лише дратує, що усі собаки
Під хатою щодня кладуть "скарби".

Не подаю безхатькам я обіду,
Вони огидні, наче пацюки.
Чому ж мене цураються сусіди?
При зустрічі - не подають руки?