ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.08.25 05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….

Олена Побийголод
2025.08.24 09:29
Із Бориса Заходера

Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,

Юрій Гундарєв
2025.08.24 09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті

Віктор Кучерук
2025.08.24 06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…

Борис Костиря
2025.08.23 21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,

Володимир Ляшкевич
2025.08.23 20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь

Світлана Майя Залізняк
2025.08.23 16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Муза смієтьс

Володимир Бойко
2025.08.23 13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території. Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею. Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання. Найбільше світ намагаються змінити

Юрій Гундарєв
2025.08.23 12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери: Вирощено і нищівно над каменями і кущами повітря заповнене щільно душами і дощ

Віктор Кучерук
2025.08.23 06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.

Борис Костиря
2025.08.22 21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,

Юрій Лазірко
2025.08.22 20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця

приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ксенія Згура (1985) / Проза

 Чуже весілля
Суцільна темрява спускалась на землю. Ніч вступала в свої права. Зірок на небі не було, лише повний місяць освічував все навкруги, одиноко, холодно блукаючи по небу, даючи Землі не так тепло, як світло – надію на те, що з безвихідної ситуації є вихід.
Вона стояла одна, така ж самотня, як цей місяць, прихилившись до акації, яка стояла в Нього біля двору. Дівчина не бачила нічого навкруги, її погляд був звернений на подвір’я, точніше, вже на чуже подвір’я. З очей лилися сльози. Вона не хотіла плакати, а вони самі по собі котилися маленькими, дрібненькими і холодними горошинками.
Така сильна!!.. Де взялися ці сльози? Чому вона взагалі тут?
…Не могла, не мала сили відвернути очі від того, що відбувалося на цьому, колись такому рідному, а тепер чужому обійсті.
Він одягнений в святковий костюм, з квіткою білого кольору збоку, з дівчиною в довгій білій сукні. Наречений і наречена… А точніше, вже чоловік і дружина…
Біля них стояли боярин і дружка. А вони такі щасливі не помічали нікого, лише щасливо посміхалися один одному.
«А наречена – красуня.» - промайнуло в голові.
Всі веселилися, кричали «Гірко», але вже не їм:не їй, а іншій і Йому. А здавалося, що їхнє щастя ніколи не померкне…
Перед очима пропливали картини з їхнього спільного життя: коли вона вперше його побачила і подумала: «такий кумедний і смішний»; зустріч, під час якої вони познайомились, а в неї при знайомстві з’явилося відчуття, ніби вона знайшла якусь особливо рідну людину; згадала як боялась перший раз йому подзвонити; миті, коли вони гуляли вечорами і для них не існувало більше нікого, згадала перший поцілунок… При цій солодкій згадці губи боляче запеклися гарячим вогнем, а серцю стало водночас так млосно та боляче, і щось важко стиснулось всередині.
Треба забути, забути Його і втікати якнайдальші… Але ноги не тримали її, вхопилась за дерево, як за останню соломинку від якої залежало її життя. І все стояла… Затуманений розум в надії чекав, що щось от-от зміниться.
А веселі гості все неслися в щасливому хороводі. І нікому не було до неї діла.
Отак і її життя неслося в якомусь несамовитому хороводі. Вона навіть не помітила коли все змінилось. Він почав віддалятися, уникати її. А потім дізналась: в Нього є інша.
Вона ж була готова заради Нього на все: покинути рідну сім’ю і поїхати далеко, куди він скаже, відмовитися від свого звичайного життя, і присвятити своє життя Коханому, лише б бути поряд з ним. Як же вона мріяла про їхнє весілля, про те, що кожного ранку прокидатиметься в ніжних обіймах коханого, готуватиме для нього сніданки, з нетерпінням чекатиме з роботи.
А Йому, певно, це було не треба… Так, втеча від самотності на певний період. Чергова зупинка в його житті…Але все тимчасове колись закінчується. Чому ж вона цього не побачила, не відчула, що це все лише його гра? Мабуть, кохання окриляє і засліплює водночас.
Скільки коштують справжні почуття і яка ціна зради? Скільки часу треба, щоб забути рідну людину? Чому, іноді, ми ніби не самі, а в душі – одинокі? І, що таке щастя? Вона довго шукала відповіді на ці питання…
За ці роки їй здавалось, що принаймні на одне з цих питань вона відповіла: забула про почуття до того, хто так нещадно розтоптав їхнє кохання. Спочатку їй не хотілося жити і здавалося, що всередині неї поселився біль, який терзав її день за днем. Та прийшов день, коли поглянула на себе в дзеркалі і злякалась: у відображенні стояла молода, але худа, замучена, занедбана дівчина. А в голові з’явилась думка: «Ти страждаєш, а він радіє, і його не хвилюють твої переживання. »
І тоді вона вирішила, що житиме! Вона досягне всього, чого бажала, і докаже йому, а може, більше собі, що може жити і без нього. Дівчина отримала вищу освіту, вийшла заміж, влаштувалась на улюблену роботу, народила доньку. Чоловік у неї був хороший, вона любила його, але це була вже не любов, а скоріше , вдячність за постійну підтримку, допомогу, тепло. Від нього до неї передавалася наснага до життя, він був для неї сонцем, яке своїм промінням оживляє замерзлу квітку після холодних морозів.
Почувши, що в нього сьогодні весілля, довго вагалася та не витримала, вирішила піти подивитися на Нього.
Ні!!! Не забула! Серце по-зрадницькому підстрибувало всередині, відчувала, що ота пустота в душі, яка жила в ній стільки років, заповнюється гарячим вмістом, а по венах ллється, струмує, грає кров. Вона досі Його любить… Навіть, зараз, коли Він одружився на іншій. Вона кохає Його…
І сльози знов покотилися з очей, а з грудей виривався зойк відчаю, вона стримувала його і все дивилась на Нього.
Нехай! Востаннє вона ще раз на нього погляне, запам’ятає таким щасливим, хоч вже і не на її, на чужого коханого.
Місяць яскраво освітив місцевість і почав помалу ховатися за хмарами. Наближався ранок.
Їй треба вже йти. Вдома чекає малесенька донечка і чоловік. Тепер в неї інше життя, своє. І завтра зранку, вона прокинеться, знову посміхаючись. І йтимуть день за днем її життя, але вже без Нього. Та Він завжди житиме в її серці, бо справжнє кохання не бачить недоліків, вад, але воно і не вибачає зради.
Вона зникне і більше не з’явиться в його житті.
А він, гуляючи на весіллі, весь час поглядатиме на хвірточку і чекатиме когось, сам не розуміючи кого, але ніхто так і не ввійде.
І все в його житті складеться добре, крім кохання. Лише він знав, що одружився, бо його наречена була вагітна, а залишити дитину без батька він не міг. Не любив він її, не любив…
«Може, пізніше, звикну.» - зітхав сам про себе.
Та кохання так і не ввійде у його серце, оминатиме його; як він за ним не гнатиметься, не прийде до нього. Бо одного разу воно пішло від нього, він зрадив і прогнав його, не зупинив , а доля такого не прощає.
Кохання назавжди залишиться для нього в образі милої, вірної дівчини, яку він колись зрадив. А він же Її кохав… Кохав… Як багато, тепер, він хотів їй сказати, та не встиг. Вона відреклася від нього.
І коли він це зрозуміє, вперше зронить сльозу, від безсилля щось повернути. А в серці поселиться лише біль втрати і самотність.
В один такий сірий, марний день, схожий на інші, до нього в кімнату ввірветься син з сяючими очима і мрійливим поглядом і скаже: «Тату! Я люблю і не відмовлюсь від коханої ніколи! Ми одружуємось!»
А на вулиці, як і колись, будуть цвісти вишні, в повітрі буде чутно запах бузку, закохані рахуватимуть зорі, а над ними в нічній прозорій імлі, витатиме рожевими мріями кохання, і творитиме чудеса. Лише б не проґавити його!
2012





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-03-29 15:00:44
Переглядів сторінки твору 1007
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.807
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2023.07.14 19:33
Автор у цю хвилину відсутній