Здається, чого-чого, а контролюючих органів у нашій країні достатньо. Проте організація економічного контролю за доходами та витратами в Україні нині не відповідає ринковим умовам господарювання, інтересам суспільства, європейським та міжнародним стандартам і потребує значних змін. У сталому розвитку українського суспільства гостро відчутна й важливість громадського контролю. Про це й інше розповідає доктор економічних наук, завідувач кафедри економічного аналізу та статистики Тернопільського національного економічного університету Василь ДЕРІЙ.

Завідувач кафедри Тернопільського національного економічного університету, доктор економічних наук Василь ДЕРІЙ.

— Василю Антоновичу, давайте на початку нашої розмови зосередимося на розумінні того, що ж таке громадський контроль?

— На моє переконання, це обстоювання відповідних громадських чи, як ще кажуть, суспільних інтересів перед державою, приватним власником, трудовим колективом, місцевою радою та органами місцевого самоврядування. Здійснюють же його громадські організації (спілки, товариства), політичні партії й рухи, засоби масової інформації, профспілки, місцеві ради, депутатські фракції та певні народні обранці чи громадяни або їхні групи.

Як на мене, члени громадських організацій, спілок, товариств здебільшого вміють логічно міркувати, давати мудрі поради, складати плани дій та домагатися їх виконання. Тож вони, по суті, вільні від корупції й можуть бути первинною силою в суспільстві, що системно розпочне цілеспрямовану боротьбу з цією протиправною діяльністю.

— Які б мали бути, на ваш погляд, дії щодо контролю політичних партій і рухів?

— Політичні партії та рухи мали б контролювати своїх опонентів, викривати перед суспільством їхні негативні сторони, вказувати на членів партії чи руху, які порушують усталені морально-етичні норми суспільства, а також задіяні у корупційних і фінансових оборудках.

— Чи проглядається в такому контролі депутатська активність?

— Контроль місцевих рад, депутатських фракцій та народних обранців зокрема означає, що вони повинні виконувати для громади, суспільства відповідні конкретні функції в межах відведених їм повноважень. Проте активність багатьох депутатів у виконанні своїх контрольних повноважень викликає у виборців чимало жорстких запитань, сумнівів і нарікань. Це можна пояснити тим, що значна частина людей свідомо йшла в депутати не для блага громадян (суспільства), а для вирішення власних або партійних корисливих намірів. Ефективність депутатського контролю, гадаю, прямо пропорційна до активності місцевої громади.

— Яка ніша в такому необхідному процесі засобів масової інформації?

— Роль контролю засобів масової інформації, особливо електронних, у сучасному суспільстві важко переоцінити. Тому почасти власники великого бізнесу намагаються мати під своїм контролем або володіти відповідним телеканалом, сегментом всесвітньої мережі Інтернет, газетою, журналом. Адже за допомогою ЗМІ вони мають змогу, з одного боку, заробляти чималі гроші (переважно на рекламі), а з іншого — формувати та впливати на громадську думку.

— У чому вбачаєте ефективність індивідуальних контролерів?

— Контроль, який провадять деякі громадяни чи їхні групи, на перший погляд, малопомітний у суспільно-політичному процесі країни. Проте, якщо число соціально активних громадян зростає на десятки, сотні тисяч і вони домагаються законних поступок від виконавчої влади, тоді у суспільстві починаються позитивні зрушення. Ефективність роботи таких контролерів значно зростає, якщо їх залучають до розв’язання проблем громади села, міста, регіону.

Нині надзвичайно важливо терміново розробити та ухвалити Закон України «Про громадський контроль в Україні». «Від елементарного порядку в конкретному селі, місті до елементарного порядку в регіоні, державі!», — це мав би бути, вважаю, його основний принцип.

Крім того, надзвичайної ваги у боротьбі з корупцією набуває необхідність розроблення й ухвалення Закону України «Про контроль за доходами і витратами фізичних осіб», який би суттєво призупинив надмірне збагачення посадовців.

— Не можна залишити за бортом і профспілковий контроль…

— Такий контроль здійснюють керівники й активісти профспілкового руху, аби захистити інтереси членів трудового колективу, населеного пункту, регіонів, галузі. Однак він, на мій погляд, малоефективний, адже очільники профспілкових організацій опосередковано залежать від керівників підприємств.

— Відомо, що контроль є важливим інструментом для забезпечення економії витрат та збільшення доходів підприємств. Насправді, чи завжди суб’єкти виробничої діяльності знають про свої законні права?

— Економічний контроль — це процес постійного нагляду (спостереження) за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств, організацій, закладів з точки зору виконання ними нормативно-правових актів України. Такий контроль проводять або ззовні, або всередині самої виробничої структури чи організації.

Зовнішній економічний контроль за витратами виступає інструментом захисту економічних інтересів держави, підприємства, місцевої громади, кредиторів, інвесторів… Кожен із перерахованих суб’єктів, якщо порушують його законні права, має підстави зініціювати та об∂рунтувати потребу в проведенні зовнішнього економічного контролю.

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Василь ДЕРІЙ. Народився 1959 року на Тернопіллі. Освіта вища. Працював головним бухгалтером колгоспу «Золота нива» Заліщицького району Тернопільської області, провідним спеціалістом підвідділу бухгалтерського обліку та звітності Тернопільського обласного агропромислового комітету; асистентом, викладачем, старшим викладачем, доцентом. Із 2013 року — завідувач кафедри економічного аналізу і статистики Тернопільського національного економічного університету. Доктор економічних наук.

11 квітня 2014 року.

https://ukurier.gov.ua/uk/articles/vasil-derij-potribni-zakoni-pro-gromadskij-i-ekono/