
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Леся Низова (1967) /
Критика | Аналітика
КОНЦЕПТ "РІДНИЙ КРАЙ" У ПОЕЗІЇ ІВАНА НИЗОВОГО
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОНЦЕПТ "РІДНИЙ КРАЙ" У ПОЕЗІЇ ІВАНА НИЗОВОГО
А.М. Манько
Стаття присвячена розгляду концепту рідний край у поетичній творчості Івана Низового. Дослідження містить у собі вибірковий аналіз поезій митця, розкриває особливості використання системи образів, художніх деталей як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Ключові слова: рідний край, концепт, поезія, художній образ, апелятив.
Тема рідного краю є багатогранною та невичерпною. До зображення рідних місцин зверталися такі видатні українські постаті, як: Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», Леся Українка «Дим», П. Тичина «Де тополя росте…», М. Рильський «Слово про рідну матір», В. Сосюра «Гей, рум’яні мої небокраї…», А. Малишко «Білі каштани», В. Симоненко «Земле рідна! Мозок мій світліє…», Д. Павличко «Мальва», В. Стус «Верни до мене, пам’яте моя...», І. Драч «Калина на тому світі» та ін.
Досліджуючи тему рідного краю, не можна оминути постать поета, патріота своєї Батьківщини, Івана Даниловича Низового. Його поезії сповнені щирою відвертістю, почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти у всьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, імпресіоністична забарвленість кожної поезії, власне суб’єктивне бачення світу, прагнення уникати конформістського впливу широкого загалу – це визначні риси професійного таланту митця. „Подібну поезію дехто з критиків називає сповідальною” (І. Низовий, 53). Своєрідним епіграфом до поетичних творів цієї тематики можуть стати такі рядки його вірша: „У кожного в житті своя калина / Повинна бути, / А якщо нема – / Не красно на землі живе людина...” (І. Низовий, 4). Поезія І. Низового – це частина його душі, її миттєві порухи, воління, страждання та миті щирої радості та задоволення. Свою радість та свій сум автор щедро виклав під поетичним пером для численних читачів.
Поетичний доробок Івана Низового є самобутнім явищем в українській літературі. Він вирізняється тематичною багатогранністю та потребує творчого переосмислення. У творах поета відображено широкі проблемно-тематичні обрії, у яких рідний край, Батьківщина набувають концептуального значення.
Мета роботи полягає в дослідженні вибіркових поезій І. Низового, присвячених тематиці рідного краю, визначенні семантико-стильової своєрідності творчості, розкритті особливостей використання системи образів, художніх деталей та оказіоналізмів як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Творчість І. Низового була частково представлена в наукових розвідках Л. Колесникової, О. Литвинової, О. Неживого, Т. Пінчук, І. Світличного, Т. Терновської. Однак наразі література потребує більш ґрунтовного, повного аналізу творчої спадщини І. Низового.
Концепт рідний край у поезії І. Низового має різні форми вираження. Крім багатства онімів, він частіше представлений формами апелятивів та апелятивних конструкцій, тобто виражений за допомогою художніх образів та деталей, переданих загальними назвами та індивідуально-авторськими неологізмами.
Зображення рідного краю виражається не лише у протиставленні з урбаністичною чи громадянською лірикою. У ширшій палітрі воно представлене в поезіях, що носять характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків з життя. Хоча останнє трапляється значно рідше. Більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійний авторський сум за рідним селом чи схожими на це село місцями. Цей сум, однак, не переходить у тужіння й плач, а навпаки – такі спомини служать розрадою для втомленого містом авторського серця, де серед царства цегли й каменю не може знайти розради вільна поетична натура. Особливо гостро тяготить поетова душа до села весняною порою, „як тільки промінь пробіжиться борозною / Із краю в край / …Думками й серцем вже на весняному полі” (І. Низовий, 21). Авторська сповідь, мов ключем, відкриває уяву чи спогади самого реципієнта, адже картини селянського поля змальовані настільки чітко й виразно, що читач ніби сам прогулюється ним: „Гуркоче виднокіл – у тракторів розминка. / Сміється сонце із небесного портрета. / А на долоні непокоїться зернинка, / Напружена, / Мов перед запуском ракета” (І. Низовий, 21).
Однак село для І. Низового є тільки згадкою, омріяною місциною, землею обітованою – тому і жив він лише згадками та пам’яттю про рідні краї: „А ще мені приходить в згадку: / Лиш відкурличуть журавлі, / Село купається в достатку, / Свайбує осінь на селі” (І. Низовий, 22).
Досліджуючи природний аспект творчості І. Низового, не можна залишити поза увагою образність його поезій.
Сільська нива, безмежна, яку поет узагальнено називає Батьківщиною, є для нього найдорожчим скарбом, адже саме її І. Низовий описує у поезії з двох строф – „Найдорожче”. Це не просто найдорожчий, але й найсвятіший скарб для митця: „ Колос до колоса – / Нива безмежна. / Зерня до зерняти – / Засіки щастя. / Що найсвятіше? / Хлібне причастя – / Сила від нього / В народу / Бентежна ” (І. Низовий, 25). Таким чином, саме життєдайній колосистій ниві приписує народ ту енергетичну силу, що живить українців, роблячи їх могутніми, нескореними та витривалими. Ця сила тому діє, що автор і народ з природою „зв’язані кровно!”...
Одним із центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає степ. З глибоким пафосом, навіть пієтетом, зображує І. Низовий степові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у поезії „Провальський степ” автор дещо гіперболізовано змалював усю пишність, красу та неосяжність провальського степу: „Місця вистачить всім, / Хто із наміром добрим іде / В заповітний музей, / В первозданний куточок природи… / Все ж радіє душа: / В світовому безмежнім огромі / Споконвіку цвіте / У провальськім степу ковила!” (І. Низовий, 7). Але якщо поезія „Провальський степ” побудована за принципом градації, динамічної зміни картин, то у вірші „В стрілецькому степу” все навпаки. Невловиму, швидкоплинну постать „на дикому крилатому коні” (І. Низовий, 7), змальовану у першій строфі, плавно затіняє заспокійлива замальовка: „ І знову тиша і правічний спокій, / І неба синь, мов у ставку вода, / І нерухомий у зеніті сокіл / Висить терпляче, здобич вигляда” (І. Низовий, 8). А розшифровує цю замальовку авторське пояснення заключних рядків, що навіює смуток за пройденими роками: „Стрілецький степ… / Не лишили і сліду / Тут вихряні кочівники – віки. / На пагорбах /Насвистують ліниво байбаки” (І. Низовий, 8).
Окрім степу, поля, ниви, рідний край автор змальовує також через образи вулиць, парків, скверів.
Дві частини поезії під назвою „На вулиці, де виростав” пройняті сумним настроєм через різкі зміни в житті. Міні-модернізація вулиці викликає в автора почуття суму, розпачу, викликані втратою рідного кутка, прихистка душі митця. Події у вірші зображені динамічно, епізодично, досить трагічно: „Неначе потяг осінній всю вулицю вимів до решти / Двічі пройшовся від краю до краю: самотньо прочовгав…”; „Випито все, що було, / й не зосталося більше нічого! / Вкрили асфальтом, неначе б украли / всі спомини-згадки, – / Думав, заплачу – полегшає серце, – / та щось його болісно стисло / І не відпустило, і з вулиці геть я пішов без оглядки.”; „Те, що любилось і чим дорожилося змалку, / Геть-бо розбито…” (І. Низовий,13).
Поезія „Сільський сквер” – ще одна елегійна ремінісценція минулого. Захоплення від побаченого сільського скверику – відгоміну минулого, автор передає конструкцією „(серце) стрепенулось”. Амплітуда почуттів яскраво виражена: захват (початкова строфа: „серце стрепенулось”) – трепет споминів (друга строфа: „Ранньої весни ми їх [дерева] саджали…Наближали торжество весни”) – сум самотності (третя строфа: „Виросли без мене / Я ж без них прожив на чужині, – / Їхнє листя… / Шелестіло іншим, не мені…”) – жаль за пройденими роками (остання строфа: „Жаль, / Не довелося в цьому сквері / Цілувати марківських дівчат!”) (І. Низовий, 14).
Часте використання певних літературних образів призводить до їх стереотипізації. У поезіях І. Низового образ степу, ниви, поля служать не лише уособленням рідної землі, а й перетворюються на певні образи-кліше – стереотипи. Ці образи поєднують у собі індивідуальне бачення концептоносія з суспільним, народним ставленням до них; вони втілюють також ознаки, ціннісні для українського етносу загалом. Такі оцінно незмінні образи функціонують у стереотипних контекстах, які поступово виділяють фіксовані моделі сполучуваності слів.
Рідний край для І. Низового виступає у різних гамах, які він у мажорній чи мінорній ноті згодом доносить до читача. Загальний настрій його творів при цьому рідко закладений у підтекст, здебільшого він чіткий і прозорий, переданий лексемами з позитивною чи негативною конотацією.
Отже, концепт рідний край займає ключове місце в усій концептосфері І. Низового. Поезії, присвячені рідним місцям, всебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи його душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. Головними персонажами таких творів виступає, звичайно, ліричний герой – сам автор зі своїми думками та згадками; поле, нива, степ, якими він так захоплюється та з любов’ю описує, виступають образами-кліше, символами, стереотипами; вулиці, площі, сквери, які є джерелом авторських споминів про місцини, де він жив раніше. Концепт рідний край майстерно розкритий автором через комбінування онімів, апелятивів та загальновживаної лексики та оказіоналізмів. Подальші розвідки у цьому напрямку допоможуть більш глибоко та ґрунтовно розкрити особливості творчості митця.
ЛІТЕРАТУРА
1. Низовий І. Джерело у ясних ясенах. Поезії / І. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2000. – 48 с.
2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
3. Низовий І. Тихоплесо-часоплин: лірика / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 56 с.
4. Низовий І. Тобі моє серце / І. Низовий .– Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с.
Статья посвящена рассмотрению концепта "родной край" в поэтическом творчестве Ивана Низового. Исследование содержит выборочный анализ его поэзий, раскрывает особенности использования системы образов, художественных деталей как основных способов характеристики концепта родной край.
Ключевые слова: родной край, концепт, поэзия, художественный образ, апеллятив.
The article is devoted to studying of concept of native land in poetry of Ivan Nyzovyi. The scientific research contains the selective analysis of his poetry and discovers the peculiarities of artistic details in it. These integral parts are the main way for describing of concept of native land.
Key words: native land, concept, poetry, image, common name.
Манько А. М. Концепт "рідний край" у поезії Івана Низового / А. М. Манько/ Студентський науковий вісник Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: збірник наукових праць / відп. ред. М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – [вип. 5]. – С. 64 – 68.
Стаття присвячена розгляду концепту рідний край у поетичній творчості Івана Низового. Дослідження містить у собі вибірковий аналіз поезій митця, розкриває особливості використання системи образів, художніх деталей як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Ключові слова: рідний край, концепт, поезія, художній образ, апелятив.
Тема рідного краю є багатогранною та невичерпною. До зображення рідних місцин зверталися такі видатні українські постаті, як: Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», Леся Українка «Дим», П. Тичина «Де тополя росте…», М. Рильський «Слово про рідну матір», В. Сосюра «Гей, рум’яні мої небокраї…», А. Малишко «Білі каштани», В. Симоненко «Земле рідна! Мозок мій світліє…», Д. Павличко «Мальва», В. Стус «Верни до мене, пам’яте моя...», І. Драч «Калина на тому світі» та ін.
Досліджуючи тему рідного краю, не можна оминути постать поета, патріота своєї Батьківщини, Івана Даниловича Низового. Його поезії сповнені щирою відвертістю, почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти у всьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, імпресіоністична забарвленість кожної поезії, власне суб’єктивне бачення світу, прагнення уникати конформістського впливу широкого загалу – це визначні риси професійного таланту митця. „Подібну поезію дехто з критиків називає сповідальною” (І. Низовий, 53). Своєрідним епіграфом до поетичних творів цієї тематики можуть стати такі рядки його вірша: „У кожного в житті своя калина / Повинна бути, / А якщо нема – / Не красно на землі живе людина...” (І. Низовий, 4). Поезія І. Низового – це частина його душі, її миттєві порухи, воління, страждання та миті щирої радості та задоволення. Свою радість та свій сум автор щедро виклав під поетичним пером для численних читачів.
Поетичний доробок Івана Низового є самобутнім явищем в українській літературі. Він вирізняється тематичною багатогранністю та потребує творчого переосмислення. У творах поета відображено широкі проблемно-тематичні обрії, у яких рідний край, Батьківщина набувають концептуального значення.
Мета роботи полягає в дослідженні вибіркових поезій І. Низового, присвячених тематиці рідного краю, визначенні семантико-стильової своєрідності творчості, розкритті особливостей використання системи образів, художніх деталей та оказіоналізмів як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Творчість І. Низового була частково представлена в наукових розвідках Л. Колесникової, О. Литвинової, О. Неживого, Т. Пінчук, І. Світличного, Т. Терновської. Однак наразі література потребує більш ґрунтовного, повного аналізу творчої спадщини І. Низового.
Концепт рідний край у поезії І. Низового має різні форми вираження. Крім багатства онімів, він частіше представлений формами апелятивів та апелятивних конструкцій, тобто виражений за допомогою художніх образів та деталей, переданих загальними назвами та індивідуально-авторськими неологізмами.
Зображення рідного краю виражається не лише у протиставленні з урбаністичною чи громадянською лірикою. У ширшій палітрі воно представлене в поезіях, що носять характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків з життя. Хоча останнє трапляється значно рідше. Більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійний авторський сум за рідним селом чи схожими на це село місцями. Цей сум, однак, не переходить у тужіння й плач, а навпаки – такі спомини служать розрадою для втомленого містом авторського серця, де серед царства цегли й каменю не може знайти розради вільна поетична натура. Особливо гостро тяготить поетова душа до села весняною порою, „як тільки промінь пробіжиться борозною / Із краю в край / …Думками й серцем вже на весняному полі” (І. Низовий, 21). Авторська сповідь, мов ключем, відкриває уяву чи спогади самого реципієнта, адже картини селянського поля змальовані настільки чітко й виразно, що читач ніби сам прогулюється ним: „Гуркоче виднокіл – у тракторів розминка. / Сміється сонце із небесного портрета. / А на долоні непокоїться зернинка, / Напружена, / Мов перед запуском ракета” (І. Низовий, 21).
Однак село для І. Низового є тільки згадкою, омріяною місциною, землею обітованою – тому і жив він лише згадками та пам’яттю про рідні краї: „А ще мені приходить в згадку: / Лиш відкурличуть журавлі, / Село купається в достатку, / Свайбує осінь на селі” (І. Низовий, 22).
Досліджуючи природний аспект творчості І. Низового, не можна залишити поза увагою образність його поезій.
Сільська нива, безмежна, яку поет узагальнено називає Батьківщиною, є для нього найдорожчим скарбом, адже саме її І. Низовий описує у поезії з двох строф – „Найдорожче”. Це не просто найдорожчий, але й найсвятіший скарб для митця: „ Колос до колоса – / Нива безмежна. / Зерня до зерняти – / Засіки щастя. / Що найсвятіше? / Хлібне причастя – / Сила від нього / В народу / Бентежна ” (І. Низовий, 25). Таким чином, саме життєдайній колосистій ниві приписує народ ту енергетичну силу, що живить українців, роблячи їх могутніми, нескореними та витривалими. Ця сила тому діє, що автор і народ з природою „зв’язані кровно!”...
Одним із центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає степ. З глибоким пафосом, навіть пієтетом, зображує І. Низовий степові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у поезії „Провальський степ” автор дещо гіперболізовано змалював усю пишність, красу та неосяжність провальського степу: „Місця вистачить всім, / Хто із наміром добрим іде / В заповітний музей, / В первозданний куточок природи… / Все ж радіє душа: / В світовому безмежнім огромі / Споконвіку цвіте / У провальськім степу ковила!” (І. Низовий, 7). Але якщо поезія „Провальський степ” побудована за принципом градації, динамічної зміни картин, то у вірші „В стрілецькому степу” все навпаки. Невловиму, швидкоплинну постать „на дикому крилатому коні” (І. Низовий, 7), змальовану у першій строфі, плавно затіняє заспокійлива замальовка: „ І знову тиша і правічний спокій, / І неба синь, мов у ставку вода, / І нерухомий у зеніті сокіл / Висить терпляче, здобич вигляда” (І. Низовий, 8). А розшифровує цю замальовку авторське пояснення заключних рядків, що навіює смуток за пройденими роками: „Стрілецький степ… / Не лишили і сліду / Тут вихряні кочівники – віки. / На пагорбах /Насвистують ліниво байбаки” (І. Низовий, 8).
Окрім степу, поля, ниви, рідний край автор змальовує також через образи вулиць, парків, скверів.
Дві частини поезії під назвою „На вулиці, де виростав” пройняті сумним настроєм через різкі зміни в житті. Міні-модернізація вулиці викликає в автора почуття суму, розпачу, викликані втратою рідного кутка, прихистка душі митця. Події у вірші зображені динамічно, епізодично, досить трагічно: „Неначе потяг осінній всю вулицю вимів до решти / Двічі пройшовся від краю до краю: самотньо прочовгав…”; „Випито все, що було, / й не зосталося більше нічого! / Вкрили асфальтом, неначе б украли / всі спомини-згадки, – / Думав, заплачу – полегшає серце, – / та щось його болісно стисло / І не відпустило, і з вулиці геть я пішов без оглядки.”; „Те, що любилось і чим дорожилося змалку, / Геть-бо розбито…” (І. Низовий,13).
Поезія „Сільський сквер” – ще одна елегійна ремінісценція минулого. Захоплення від побаченого сільського скверику – відгоміну минулого, автор передає конструкцією „(серце) стрепенулось”. Амплітуда почуттів яскраво виражена: захват (початкова строфа: „серце стрепенулось”) – трепет споминів (друга строфа: „Ранньої весни ми їх [дерева] саджали…Наближали торжество весни”) – сум самотності (третя строфа: „Виросли без мене / Я ж без них прожив на чужині, – / Їхнє листя… / Шелестіло іншим, не мені…”) – жаль за пройденими роками (остання строфа: „Жаль, / Не довелося в цьому сквері / Цілувати марківських дівчат!”) (І. Низовий, 14).
Часте використання певних літературних образів призводить до їх стереотипізації. У поезіях І. Низового образ степу, ниви, поля служать не лише уособленням рідної землі, а й перетворюються на певні образи-кліше – стереотипи. Ці образи поєднують у собі індивідуальне бачення концептоносія з суспільним, народним ставленням до них; вони втілюють також ознаки, ціннісні для українського етносу загалом. Такі оцінно незмінні образи функціонують у стереотипних контекстах, які поступово виділяють фіксовані моделі сполучуваності слів.
Рідний край для І. Низового виступає у різних гамах, які він у мажорній чи мінорній ноті згодом доносить до читача. Загальний настрій його творів при цьому рідко закладений у підтекст, здебільшого він чіткий і прозорий, переданий лексемами з позитивною чи негативною конотацією.
Отже, концепт рідний край займає ключове місце в усій концептосфері І. Низового. Поезії, присвячені рідним місцям, всебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи його душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. Головними персонажами таких творів виступає, звичайно, ліричний герой – сам автор зі своїми думками та згадками; поле, нива, степ, якими він так захоплюється та з любов’ю описує, виступають образами-кліше, символами, стереотипами; вулиці, площі, сквери, які є джерелом авторських споминів про місцини, де він жив раніше. Концепт рідний край майстерно розкритий автором через комбінування онімів, апелятивів та загальновживаної лексики та оказіоналізмів. Подальші розвідки у цьому напрямку допоможуть більш глибоко та ґрунтовно розкрити особливості творчості митця.
ЛІТЕРАТУРА
1. Низовий І. Джерело у ясних ясенах. Поезії / І. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2000. – 48 с.
2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
3. Низовий І. Тихоплесо-часоплин: лірика / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 56 с.
4. Низовий І. Тобі моє серце / І. Низовий .– Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с.
Статья посвящена рассмотрению концепта "родной край" в поэтическом творчестве Ивана Низового. Исследование содержит выборочный анализ его поэзий, раскрывает особенности использования системы образов, художественных деталей как основных способов характеристики концепта родной край.
Ключевые слова: родной край, концепт, поэзия, художественный образ, апеллятив.
The article is devoted to studying of concept of native land in poetry of Ivan Nyzovyi. The scientific research contains the selective analysis of his poetry and discovers the peculiarities of artistic details in it. These integral parts are the main way for describing of concept of native land.
Key words: native land, concept, poetry, image, common name.
Манько А. М. Концепт "рідний край" у поезії Івана Низового / А. М. Манько/ Студентський науковий вісник Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: збірник наукових праць / відп. ред. М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – [вип. 5]. – С. 64 – 68.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію