1.11.2016 П.Любові Бенедишин

Вельмишановна пані Любове!

Прошу вибачення, що так довго збирався з відповіддю.
(…) прочитавши збірку, не знайшовся з належними думками, щоби правильно висловити враження. Писати згарячу що-небудь – не піднялася рука.
Отже… Що слова?.. Це, як казав один кіногерой: розсипи камінчиків скристалізованого графіту. Тобто, дорогоцінні камінці. Але окремо – вони дикі, необроблені. А поет закладає на око лупу, бере інструмент й перше уважно роздивляє ці камінчики зі всіх боків, - чи де яка грань природньо не виблискує, а котру треба підпилувати, зачистити, припасувати, вигранити… Аж проходить час і ряд слів грає-виблискує всіма гранями, в них міняться найпрекрасніші кольори. Оце і є красою слова… поезією! Ось таку думку навіяла Ваша нова збірочка й публікація в «Дзвоні». Бо відчувається Ваша велика праця над «грануванням» слова. І в цьому Ви якраз на правильному шляху. Ви не «віршуєте», а «грануєте». У цьому, на мою думку, й секрет і цінність поезії. Бо тематичний момент з часом проминає, а «грановане» слово буде приносити читачеві естетичне задоволення завжди – красою і блиском «граней».
Маєте рацію:

Де слово меч,
мовчання – щит.
Видовище відваги…
Сховати безборонне
під
сарказму саркофагом…


Мені здається, що якраз такий спосіб спілкування поета зі словом дає істинну насолоду від здобутків.
Працюйте! Бажаю Вам доброго здоров’я і міцно тримати в руках інструменти з титанічними насадками!

Щастя-успіхів!
З щирістю – Левко Різник.