Поміж цицьок зітхає Одіссей,
Каліпсо п'ястуками гладить попу.
Додому хоче він понад усе,
Обняти зморшкувату Пенелопу.

Обридло доторкатися литок,
В гріху з чужою жити безборонно.
Не тішить зір розбурханий сосок,
Не збуджує єство жіноче лоно.

Гірчать у приймах полинОм меди,
Служити надокучило німфеї.
Бажає океан переплисти,
Закінчити троянську епопею.

Стара мегера зна його думки,
Дурман із бутля підлива щоднини.
Та не пропив герой свої мізки,
Ще пам'ятає на Ітаці сина.

Втелющилося з острова втекти,
Зіскочити зі звичного обніжка.
То прутня всуне нагло не туди,
Або засне зненацька в її ліжку.

Порвав навмисно царственний хітон,
У багнище заквецяв його густо.
Перетворив сідницю на ритон,
Бо налягає тільки на капусту.

Зайшов до хліва, начебто, тайком,
Спочатку підманивши туди милу.
Аби його уздріла з віслюком
Й терпіння обірвалась її жила.

На пірс бігма трюхикав Одіссей,
Кусали п'ятки спущені собаки.
Тієї ж днини збоченця Борей
Домчав умить із раю до Ітаки.

Прибріхував, напевно, Геродот,
Наніс на правду густо позолоту.
Але ж хіба йому закриєш рот?
З покійником сваритись неохота.

Історії поставим шах і мат:
Ніхто не зна, де - брЕхні, що - правдиво.
Суттєвий у цій справі - результат.
А що і як - сьогодні неважливо.

28.05.2017 р.