Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Рай імені Третього Інтернаціоналу (уривок із поеми-фрески)
Як вірші розтікаються папером…
«Він гарний ніби бог! І він у дверях.
Це він! Диви, який він молодий!
Які у нього очі! А вуста…
А вірші!
Так, здається, вірші також…»
Дівчата із робфаку ув атаку
готові за такого. Висота
дівочих мрій приземлена – і край.
Хай навіть на будові комунізму,
а хочеться любові і щоб різні
там вірші і романси, і щоб рай…
Так хочеться звабливості принад,
панчох без дір і гарної сукенки.
Голодні комсомолки і студентки
ідуть гуляти у царицин сад.
Лише тепер у парку без царів,
ім’я йому «інтернаціоналу»*.
- Колись панам поеми тут читали,
а нині він поезію дарив, -
у Раї* очі світяться, вона
усім розповідає про Сосюру*.
- Ти знову закохалася?! – це Шура,
сусідка по кімнаті.
- І вина
моя лише у тім, що я сама
закохуюся стрімко, безнадійно
в поезію…
- У нього! – це Надійка.
- Нехай і так… Надворі ж не зима.
А навесні у слова два крила.
не ходиш по землі – злітаєш вище!
І пишеться! І пишеться!
- Тихіше!
Ти б краще нині хімію здала…
***
Лягали тіні на нерівний брук,
він вів до раю цю маленьку Раю…
У заростях бузку за водограєм
була і вільність рим, і вольність рук.
І ще була некошена трава.
(які тоді в «Софіївці» покоси?
Хіба на сіно.) У кульбабі коси
і у «гарячці тіло й голова».*
Була гроза і злива, як стіна,
і грот Каліпсо*, де чекали сонця.
(Грот щастя подарує в тридцять восьмім –
його не розстріляють*. А вона,
покликана коханням у сніги,
поїде до промерзлої Росії*.
Поезії вкидатиме насіння,
та паростки не матимуть снаги
рости так пружно, рясно, як тоді.*
-У Лету кануть вірші, книги… Рая.
Аж десь у двадцять першому згадають,
мовляв, була, писала… й поготів.*)
***
Як буйно квітли уманські сади,
як замітало місто пелюстками!
…Він приїжджав не раз іще сюди.
А потім інший. І вона – до мами…
Нерівний брук губив сліди обох
і сам губився під асфальтом в часі.
І тільки парк, як рай. І сивий Бог
на лаві в парку. І білети в касі…
* Невдовзі після жовтневого перевороту більшовиків «Софіївку» стали називати «Садом III Інтернаціоналу» (1917-1929рр.). Це мало не призвело до повного винищення унікального рослинного розмаїття дендрологічного парку.
*Раїса Троянкер (1908 або 1909р. Умань – 1945р. Мурманськ, Росія) – єврейка по крові, яка писала українською, а згодом російською мовою. За деякими спогадами сучасників мала численні романи. За однією із версій «поеткою стала завдяки» Володимиру Сосюрі, з яким познайомилася в Умані, закохалася. Невдовзі покинула рідне місто і поїхала за ним до Харкова, тодішньої столиці Української СРР. Проте там її чекав «сюрприз» - законна дружина поета.
*Володимир Сосюра – український поет (6.01.1898 – 8.01.1965рр.).
*Раїса Троянкер, вірш *** «Трава прив’ялена і заніміла осінь...»
* Грот Каліпсо (Громовий грот) – штучна печера у скелі парку «Софіївка». Вхід до гроту розділений на дві половини гранітною підпорою. Недалеко від входу на правій стіні залишилися видовбані у граніті два рядки з вірша польською мовою, які належать перу Станіслава Потоцького: «Забудь тут пам'ять про нещастя і прийми щастя віще, якщо ж ти щасливий, так будь ще щасливішим».
*Сосюра, попри участь у національно-визвольній війні 1917-1918рр., не був фізично знищений у 1937-38рр.. Від розстрілу його «врятувала» божевільня.
*Раяса Троянкер уникла репресій завдяки шлюбу із письменником Іллею Садоф’євим та виїзду до Росії (репресії проти російської літератури не були настільки нищівними, як для української). Згодом вона розлучилася із чоловіком та переїхала до Мурманська.
*Російськомовна творчість Раїси Троянкер, на думку дослідників її творчості, не змогла перевершити її україномовних текстів та посісти гідне місце у російській літературі.
*Ім’я Раїси Троянкер на довгі роки було забуте. Широкому загалу її творчість стала відома лише на початку 21 століття, до сторіччя з Дня народження. Книгу спогадів про неї було видано Володимиром Поліщуком, професором Черкаського національного університету ім.. Богдана Хмельницького.
додаткове розшифрування "зірочок" наразі ще неможливе....
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)