Лине, лине думка шлях верстає ген туда,
Де в вечірньому упрузі сонечко сіда.
Думку – пісню за собою сонечко веде,
І жариною живою за гору паде.

День кінчається, збирає свою сіножать,
І хмаринки понад гори вдалину біжать.
Серце б’ється розіп’яте ледь душа жива,
Зоряницею рясною квітне сон – трава.

Хтось тихесенько шепоче й обніма мене,
Чи то може лист тріпоче й вітер віти гне.
Думко – пісне не спинися поки сонце спить,
Тихий вітер мою душу хай ошелестить.

Світить місяць зорі сіє в роси по траві,
Квіточками зарясніли свічечки живі.
Думко – пісне, думко – пісне думку не спинить,
Що душа моя намріє поки сонце спить?

Верби віти нахилили – нащо та журба,
Серцю весело і тепло й дивно ще хіба.
Де й подівся з серця смуток , поки все мине
Думко – пісне, думко – пісне помилуй мене.

2017р.