Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Я пригадала пісню Льореляй..."
«Льореляй» (німецькою «Loreley» або «Lorelei») – це назва скелі на східному березі Рейну. Крута скеля-урвище була розташована в найвужчій частині річки Рейн – між Швейцарією та Північним морем, за 90 км від міста Франкфурт-на-Майні. Сильна течія і скелястий берег історично ставали місцем трагічних історій мореплавців та риболовців форелі (у чистих водах Рейну водилися саме форелі), у цьому дивному «зачарованому» місці розбивалося безліч човнів. Тому, за старогерманською легендою, «Льореляй» – це також ім'я однієї із прекрасних русалоподібних Дів Рейну, які прекрасним співом заманювали мореплавців на скелі, подібно до сирен в давньогрецькій міфології.
Звукопис назви «Льореляй» поєднує два німецькі слова: «lureln»-«люрельн» (на місцевому діалекті – «шепотіти») і «lеі»-«ляй» («скеля»). Таким чином, «Льореляй» з давніх часів сповіщала про те, як «шепоче скеля». Ефект шепотіння був спричинений водоспадом, який існував у цій місцевості аж до початку XIX століття.
Великий німецький поет Генріх Гайне оспівав Русалку-Льореляй в своїй відомій однойменній поезії, котру знає кожен представник цього етносу від старого до малого:
«Ich weiß nicht, was soll es bedeuten,
Daß ich so traurig bin;
Ein Mährchen aus alten Zeiten,
Das kommt mir nicht aus dem Sinn…»
(Heinrich Heine «LORELEI»)
«Не знаю, що сталося нині,
Чому я трагічний… сумний –
Згадались казки́ старовинні
І Рейну тривожний прибій…»*
(Генріх Гайне «ЛЬОРЕЛЯЙ»)
Heinrich Heine «LORELEI»
Я пригадала пісню Льореляй:«Сюди, юначе, човен направляй,
до цих навислих, наче мари, скель,
я в сіті зажену тобі форель…».
Міфічний клич летючої сирени…
Русалки несполохана краса –
І тіл мужських офіра, чи яса,
Посеред вод двуликої арени…
Скелястих мар чи привид, чи фантом –
Безцінний дар?.. чи мрії безталання?
Чи тлін і штиль?.. чи смерч і бурелом? –
Той погляд платонічного кохання…
Fáta morgána!.. Лебеді летять –
Та скелі непомильно проминають…
Вони ніколи краху не зазнають,
Бо їм відкрита неба благодать!
…Лиш ті, що заблудили й не знайшли,
що чорних вод шумке вино відпили,
за крок від мар… від скелі… від могили
благали час «спинись і ниспошли!» --
і чули спів… і бачили Її –
вона їм все одне і теж співала:
«Допоки зірка в небі не вставала,
Направ човна до сеї течії!».
…І човен стрімголов летів на скелі:
«Прощай, юначе! Душенько, гуляй…».
(Коли пірнеш на дно… у світ форелі –
Збагнеш химерну пісню Льореляй).
* вільний переклад оригіналу цитати - авторський (І.В.)
(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
