Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Гімн Хапі-Нілу"
Багатолітні зацікавлення міфологією зниклих цивілізацій привели мене до потреби творчої праці над давніми єгипетськими текстами календарних обрядів, які дуже схожі на наші праукраїнські, бо йдеться приблизно про один і той же період світової історії, де всі давні етноси мали подібні уявлення про світобудову, залежали від місяце-сонячного календаря, вмирання і буяння Природи, розливів великих рік, що насичували вологою землю і давали плідний врожай зерна.То ж погляньмо у Стародавній Єгипет, у період розливу Хапі-Нілу, що перетворював Єгипетський край у "Та-Кемет" ("Чорну, себто Родючу Землю") на відміну від "Червоної, себто мертвої Землі" єгипетської пустелі.
(вільно переспіваний єгипетський текст
ієрогліфів періоду Середнього Царства)
Хапі-Ніл як уособлення Ріки у єгипетській міфології мав дві іпостасі: Підземний і Земний. Отож, витікав Хапі-Ніл із Потойбічного Царства-Дуату. А бог Хапі мешкав в ущелині біля перших порогів "Великої Ріки". З Хапі-Нілом нерозривно поєднаний бог Непрі – (дослівно "Зерно", а також "Молода вода"), себто розлив Нілу. У "Текстах Саркофагів" згадується як сім'я, що воскресає зеленим росточком, і божество, що сприяє воскресінню мертвих. Назва праукраїнського «Дніпра» незаперечно родичається з "Непрі".
Слава тобі, Хапі-Ніле, що з Підземного Світу виходиш,
а приходиш сюди, аби Світ Людей оживити.
Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
що ячмінь сотворив ти, еммер дарував смертним людям,
що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.
Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
Ти – улюбленець Сонця, веселій же благою ходою.
Хай тварини ситніють травою, а поле розродиться в зерня.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі, хай повниться зерням оселя.
Як підніметься Непрі, прийми сонцеглавий сувій.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
Зеленій! Зеленій! Зеленій!
(Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
(ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)
http://irynavovk.blog.net.ua
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
