(до 920-ліття першої літописної згадки про місто Буськ)

Перша згадка про місто (староукр. "Божьскъ" — "Бужьскъ") в літописі «Повість временних літ» датується 1097–1098 р. у «Повісті про Василька Ростиславича». Про місто літописи згадують, як про вже добре укріплений город: «Посем же приходящю Велику дни, поиде Давыдъ, хотя переяти Василкову волость; и усрѣте и́ Володарь, брат Василковъ, у Божьска. И не смѣ Давыдъ стати противу Василкову брату, Володарю, и затворися в Бужьскѣ, и Володарь оступи и́ в городѣ» («По тому ж, як надійшов Великдень, пішов Давид забирати Василькову волость; та перестрів його Володар, брат Васильків, біля Божська. І не наважився Давид стати супроти Василькового брата Володаря і заперся у Бужську, а Володар почав облогу міста»). Теза про те, що засновником Бужська міг бути волинський князь Давид Ігорович, як про те розказує легенда про заснування міста, тепер уже не витримує жодної наукової критики. За даними археології, оборонні вали Великого городища літописного Бужська споруджено у другій половині Х ст., тобто, як мінімум, за 150 років до подій, описаних у літописі. Окрім того, Буськ як центр племінного союзу бужан у сучасних межах міг існувати вже у VI столітті.

У 1997 році мешканці історичного Буська святкували 900-ліття з часу першої літописної згадки про рідне місто. Було задумане грандіозне мистецьке театралізоване видовище, сценарій до якого випала честь писати мені. Були написані тексти різних епох від найстарішої до сучасної, в тому числі і тексти пісень про Буськ, які так і не були використані композиторами, хоч кожна з них мала свою авторську, себто мою власну мелодію. Отож,публікую їх з метою засвітити і ще в надії, що може колись хтось їх аранжує в музичний твір.

«Мій буслику, мій буслику, мій буську,
твоїй душі не мулко тут, не грузько,
бо кожен вечір сяють променисто,
мов очі з неба – вогні над містом…

…І рідне й близьке, й зоряно-далеке –
Це місто птаха з іменем Лелеки».
(Фрагменти з авторської пісні міста Буська)

На болотах праруської землі,
де князь Давид ходив колись на лови,
вродивсь лелека – птахом світанковим –
наш білий бусел з черню на крилі.

Із темних ям, руїн і спориша,
із чорних зерен стовченого хліба,
із крові й поту пращура-дуліба
злетіла в небо буслова душа.

На схили круч, на гребінь висоти –
благословенна путь твоя неблизька.
Неси на крилах юності колиску,
лети, лелеко… Та не відлети!

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)