Шльондри кашляли глибоко та густо. З кахиканням навколо їх молоденьких чепурних і не дуже голів здіймався сметанно білий туман. І це розпалювало азарт. Спробуй влучити в живу конвульсуючу мішень, та ще й, як співав класик, понад хмарами.

Анжела й Сніжана плакали. За звичкою вони робили це навкарачки, тож виглядало те цікаво. Сльози шльондр мішалися з порошком і здерти наманікюреними пальцями неподатливе липке тісто з обличчя було просто нереально. В кутку, прикриваючи голову й нирки, сутулою собакою скавучала Лілі. Агата й Елеонора бадьоро пританцьовували під градом кульок і відчайдушно намагались прикрити обличчя. Перша страшно зиркала з-під темних припорошених окулярів, друга – з-під панчохи, знятої з власної ноги на третій хвилині обстрілу. На фоні коліжанок героїчно трималась досвідчена Сюзанна. З дитячою цікавістю вона зиркала в дула маркерів і, здавалось, єдине, що її турбує – вогник на кінчику затиснутої в тонких пальчиках папіроски. Він не повинен був згаснути і Сюзанна знала, що така її віктимна поведінка неабияк заводить альфачів. Як співав класик, українські дівчата музичні.

За п’ятдесят метрів навпроти шльондр стояло шестеро голих по пояс накачаних аполлонів у респіраторах та захисних окулярах. Як вояків громадянської війни, кожного з них оперезували кулеметні стрічки з порошковими кульками замість гільз. Закохані у самих себе, вони вистрілювали, як співав класик, ленту за лентою.

Аполлони оплатили пакет «До першої крові». Шльондри ж трималися гідно й уже десять хвилин жодна з них не думала ні вмирати, ні бодай непритомніти. Яка вже тут кров? Клієнти ж уздовж і впоперек користались своїм правом на безліміт набоїв. Аполлони пітніли, власник галереї терпів збитки.

Чотири роки тому майбутній власник, як співав класик, креативив у Голландії фінансові ідеї, й зрозумів, що справжні гроші тримаються на трьох китах – проституції, зброї та наркотиках. Уже за рік спритний репатріант поєднав три в одному й відкрив у потрощеній вінницькій промзоні VIP Glamour Lounge Luxury Shooting Gallery, де по шльондрах стріляли кокаїном. Символічно заклад було названо «Сніговою бабою» – впливові дяді в його стінах те й робили, що бавилися снігом та бабами.

Та в кожного бізнесу свої факапи. Альбоми музикантів виставляють в інтернеті за місяць до релізу, виноградники виноробів нищить виноград, в кодах програм знаходять баги. До кокаїнового тиру, як оце сьогодні, завозять незламних шльондр. Як співав класик, shit can happen.

Зазвичай власник спостерігав за стрільбами крізь спеціальне віконце свого кабінету. Середній сеанс гри тривав 5-7 хвилин, після чого з носів дівчат йшла кров і це був кінець. Іноді вони вмирали, але то таке… Для рентабельності тих п’яти хвилин було більше, ніж достатньо. За умови, що квартал пройде без чиновницьких перевірок. А вже кожна наступна хвилина – збитки, з котрими треба щось робити. Не чекати ж, поки злидні, як співав класик, затанцюють в хаті краков’як.

- Диви-диви, он та вже ригає!

Агата присіла й, судомно здригаючись, демонструвала аполлонам свій внутрішній світ. Чи варто уточнювати, що в шлунку шльондри навряд чи виловиш якусь естетично привабливу штукенцію?

«Хоч би кров’ю ригала, курва, вже б і розійшлися. Game over – він і в Африці game over. Але ж ні…» - забідкався біля свого віконця власник.

– Давай, тисни гачок! – з підлоги прогарчала шльондра аполлонам. Так класик, до речі, теж співав – на альбомі «Земля». Агата точно про це знала. Бо в першу чергу вона жінка, а потім уже актриса й усе інше.
Аполлони з огидою перезирнулись та скерували всі свої стволи на Агату.

«Сука, зараз ці месники-МНСники тільки на неї лям вбухають… Вкатають її в кокс, як піонера з горном в гіпс», – буркнув власник. Він тут же підскочив зі стільця до стіни, витягнув шнур, видавив скло й смикнув рубильник. Класик у хрипучому динаміку саме співав «...усталий гасподь виключіт свєт...».

Рев невдоволених альфачів ледь не зірвав стелю разом із п’ятьма поверхами мертвих цехів над нею.

– Хлопці, вибачайте, та, схоже, кіна не буде, – розшаркуючись, власник з’явився перед клієнтами з ліхтарем у руці й винуватим виразом на обличчі, – знов це обленерго, чи хто там, щось рихтує. Горіли б вони...

– Та, бля...
– Тільки розігрілись!
– Я її майже завалив.
– Все розумію, але що поробиш? В мене від цих вимикань такі збитки…
– Та да, з вашим бізнесом… – примирливо відмугикались аполлони й пішли в душ.

За півгодини клієнти розійшлися, шльондр вивели-виволокли на свіже повітря, дали добові, по шоколадному батончику для реабілітації, та відправили чи то на чотири сторони, чи то під три чорти. Сніжана під руки повела Агату додому. Лілі сіла на лавочці й втупилася в точку. Сюзанна допалила, нарешті, свою папіроску, після чого застрибнула до тролейбусу й зникла за горизонтом. Анджела й Елеонора, в яких із грошима було, вочевидь, зовсім сутужно, напрошувались на ще одну зміну, та їм грубо відмовили. Не сьогодні.

Попрощавшись з усіма, власник зачинився в Shooting Gallery, увімкнув світло й витяжку, вимкнув ліхтар. Дивитись, як кокаїновий пил поглинає система вентиляції, не було жодного бажання. Треба було рахувати, в яку суму обійшовся цей корпоратив, прибрати зал, домовитись за нових шльондр, новий кокаїн та інші витратні матеріали. Завтра насичений день – зранку Свідки Єгови, ввечері прокуратура гулятиме...

А загалом – нормальний бізнес. Якби не всі ці перевірки, на які коксу не наберешся. Тому іноді треба просто вимикати рубильник.

27.07.2017.