Перелітна пора – чень, у розпалі літо ожинне,
Перелітна пора – хто летить, чом летить і куди?
Чи додому, чи з дому, чи в лоно землі України…
Чи натруджений віддихом літнім, чи зовсім іще молодий…
Ми птахи перелітні на обрисах сонць ясноперистих,
Чи приснилися нам зорепади у синіх степах…
Чи жар-птиці перо нас зігріє в принишклому вересні,
Чи душа стрепенеться на оклик, тривожно, мов птах…

… Розімлілі жита, захмелілі літа срібнодзвоннії,
де над буєстю юності солодко бджоли гудуть –
о фантазії чуда… Приплив світової гармонії,
де лелеки із косами сіно в покоси кладуть…
Дзвенять коси усміхнено, втомно, піт крила наповнює,
і вода заливає по вінця стосилою глек –
смолоскипи життя феєрично зеленої повені,
теплі гнізда, жевріючі мирними днями лелек.

… В перестиглих житах вітровієчко пера визбирує.
Білих зір зорепад багряніє за помахом крил –
ніби пам’ять з-за обрію Лети минувшість відмірює,
золотим безбережжям високих дідівських могил…
Не одíйде пора літувати літа рястоноснії
на землі молодій, де упала кривава сльоза –
макоцвітні горби ув обіймах небесної просині,
макоцвітний вогонь, вічна слада землі не щеза…

Літувати літа з переджнив’я до пізньої осені -
перелітна пора, буйнокоса бринінь золота…
Не одíйде бринінь, наші сили стосило примножені,
доки те́плиться око і мовлять молитву уста.

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)