З'ЯВА VІІ

На першому плані сцени сидить Магдалена.
Боковими дверима, ніким не помічений входить
Лазар, завинутий у поховальний сувій.

МАГДАЛЕНА
Так... Розкоші нехай віддам я душу,
мій Лазарю!
Нехай умру...
і вже не чую більше холодних рук твоїх,
закостенілих, мертвих... Нехай же не дивлюсь на твої очі,
погаслі в холоді немилосерднім ночі...
Мій Лазарю! Ти, може, і не знав,
як палко я тебе кохаю...

(Впадає в глибоку і болісну задуму.)

ЛАЗАР стає за нею.
Мовчить.

МАГДАЛЕНА
(ніби до себе)
Як відійду відсіль—приймеш мене,
мій Лазарю!

ЛАЗАР
(луною)
Прийму тебе, Маріє...


МАГДАЛЕНА
(про себе)
Ніщо тоді нас не розлучить,
правда?

ЛАЗАР
(луною)
Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
З тобою справді буду я щаслива!

ЛАЗАР
(луною)
Правдиве щастя там, куди вестиму...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
Правда... правда...
Усі земні розко́ші проминуть—
і по собі нічого не залишать.

ЛАЗАР
Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
Адже ж казав, що інше моє щастя...
Чому не слухала!
Якби ж ти міг ожити—
у стіп твоїх лежала б,
брате мій!

ЛАЗАР
(луною)
Тоді б
сюди ти більше не вернула?

МАГДАЛЕНА
(про себе)
Йшла би
все за тобою... за тобою... за тобою...

ЛАЗАР
(луною)
А коли б
до тебе повернувся я, Маріє...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
О, вернися!
Вернися, брате, перед тим, як згасну
навіки!

ЛАЗАР
(твердим голосом)
Я є тут! Маріє!

МАГДАЛЕНА
На Бога! Лазарю!
О Лазарю!
Мій брате!

В глибині—голоси співбесідників.

І-й БЕСІДНИК
Як дивно палають очі Магдалени!

ІІ-й БЕСІДНИК
Кажуть,
що очі Назарейчика сильніше
несуть проміння.

ІІІ-й БЕСІДНИК
Я вина волію і його пожарів!

МАГДАЛЕНА
Мій Лазарю!
Мій Лазарю!
Мій брате!

ЛАЗАР
Тихо... тихо, Маріє—
хай нас ніхто не чує.

І-й БЕСІДНИК
Лице горить вогнем—
здалека палить.

ІІ-й БЕСІДНИК
Обличчя Назарейчика ясніш
від сонця,
дотепер того обличчя
забути я не можу!

ІІІ-й БЕСІДНИК
То ж чому
при Ньому не залишився?
Приймає кожного!

ІV-й БЕСІДНИК
Бо він—як ми усі— вино воліє пити.

МАГДАЛЕНА
Мій Лазарю!
Мій Лазарю...
Мій брате!

ЛАЗАР
Тихо...
тихо, Маріє,—
хай нас ніхто не чує.

МАГДАЛЕНА
Хто воскресив тебе, на Бога?!!

ЛАЗАР
Він...

МАГДАЛЕНА
Хто-Він?!!

ЛАЗАР
Назаретянин...
(Шепоче.)
Ходи зі мною—до Нього!

МАГДАЛЕНА
Він воскресив тебе—для мене?
Де Він—скажи скоріш—
нехай до ніг Йому впаду...
нехай подяку зложу!
Мій Лазарю, веди мене до Нього!

ЛАЗАР
Ходи за мною... о, ходи за мною...

Магдалена встає.
Простягає руку—іде за Лазарем.
Тим часом серед бесідників рух.
Залишають столи—тиснуться до виходу.
При тому чути поодинокі голоси.

І-й ГОЛОС
Гей! Назарейчик тут проходить,
браття!

ІІ-й ГОЛОС
То, може, з нами келихами вдарить!

III-й ГОЛОС
З чола прекрасного
подайте руж-вінець!
Нехай до учти з нами тут сідає!

V-й ГОЛОС
Може, розкошів врешті зажадає!

VІ-й ГОЛОС
Що назвабливіше—
дорогу перейде.

АССАХАР
Погляньте... Магдалена йде...
до Назарейчика...
в усій красі своїй...

Стоїть Юда остовпілий. З ним—Аре.

ЮДА
О Магдалено!

МАГДАЛЕНА
(не чує)
Веди мене...
веди мене до Нього, брате мій!

Лазар зникає в натовпі. Бесідники на голос Юди
повертають голови. Вигляд Магдалени дивує їх.
Відгукуються голоси.

І-й ГОЛОС
Тремтячу руку простягла вперед!

ІІ-й ГОЛОС
Жене її бажання
невситиме!..

ІІІ-й ГОЛОС
Чи Назарейчика також
піймала в сіті?

АССАХАР
(з іронією—до Юди)
Глянь!
Магдалена—
що тебе так любить!

ЮДА
О Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Брате мій, веди...
веди мене мерщій...

ІV-Й ГОЛОС
Підем назустріч...

V-й ГОЛОС
З повними чарками!

VІ-й ГОЛОС
З вінками на чолах!..

Магдалена наближається до виходу.
П'яні співбесідники оточують її півколом у п'яних
утіхах і вакхичних танцях. Надолі, недосяжнім для
глядача, проходить хоровод учнів Христа—
з Учителем на чолі.

МАГДАЛЕНА
(зупиняючись коло сходів,
що ведуть на долину)
Я—сестра Лазаря! Ти воскресив його,
мій Пане!
Славен будь!
І будь мені коханим,
о Христе!..
(хвилюючись, продовжує)
Назаретянине, що принесу Тобі
в подяку?
Всі багатства,
котрі я маю, покладу в офіру
до стіп Твоїх!..
Або ж!
Коли людина Ти—тоді невіста—
несу я в розкошах красу
моїх приваб!!
Прийми їх, Пане мій,
к собі в неволю...

(Розхрестила руки— розкрила шати—чекає...)

Христос дивиться на неї довго, уважно...
Співбесідників охоплює неспокій... переляк...
нічим не поянена тривога.
Чути грізні окрики.

І
Кров стине в жилах!

Опускаються їм рамена—випускають з обіймів
вакханок.

II
Вино у чарах гусне!

Випадають б'ються чари.

III
На скронях в'януть ружі!..

Спадають їм вінці.

МАГДАЛЕНА
Дивись—яка прекрасна!
Розгорися
моєю звабою! Візьми мене,
о Христе!!!

(Дивиться очікуюче.)

Не дивишся на мене?!
Узри—і розгоришся!

Пауза.

Глядиш?! Не пломенієш?!
Рамен не розкриваєш?!
А знаєш—я їх розірву!

(Поступає наперед—
раптом припадає до землі, як прицьвяхована.
Лякливим тривожним голосом продовжує.)

Чому так сумно
на мене споглядаєш?
Вся тремчу. І в'яну... І хилюся
до землі...
До ніг Тобі клонюся!!!
Як же дивно
на мене дивишся, мій Пане!!!
Погляд Твій
в глибини серця мого проникає!
Я чую очі
Твої сумні, Пророче,
на серця мого дно сльозу роняють
гірку! Не плач, мій Пане!!
А то—сама заплачу!!!

Христос усміхається привітно, смутно.
Хоровод проходить. Бесідники стоять закам'янілі.
Магдалена хвилину стоїть, як взята на небо...

ЮДА
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
(не чує)
Іду до Тебе..
Йду!

(Сходить зі сходів... Зійшла).

Урочиста тиша.
Луною пливуть слова невидимої вже Магдалени.

О смутні... о слізні очі
мого Пана...

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос.1995)