То не принц, що зліз з коня, то не герой, що відсік голову Змію Гориничу, то не добродій, що в’яже шкарпетки для продажу, а просто сучасний Гаргантюа з ременем на поясі.
Не сіло, не впало, в маршрутку зайшло, і одразу зачепилося пузом за сідло. Жіночка верещить: «Мужчіна, ви чьто слєпой?! Поакуратнєє надо!». А він їй посміхається на всі свої чотири зуба, інші – не видно через щоки, та й каже,- «Ізвєнітє!».
У руках пузань міцно пакет тримає, судячи із виразу його обличчя, він так радіє покупці, що аж пищить душею. То погляне на пакет, то погладить його рукою, то до серця пригорне і прошепче «Скоро!».
Дивлюсь я на нього, та й думками жонглюю, хто він, що він, де його починається живіт, а де закінчується. Чоловік так мило закусив нижню губу, що ледь слина не капає на підлогу. Видно хоче сісти, а місць вільних – дзюдзьки! Очі виказують злість, а руки нервово мнуть ручки дорогоцінного пакету. Та ще й дитя мале б’є ногою під дупу.
Спека, задуха, смердява і чийсь перегар у рівних пропорціях ятрять тіло, мордують душу.
Я тихесенько регочу під віконцем, дивлюся цей маленький концерт на одну дію.
Статура чоловіка випукла у всіх місцях, замість м’язів – сало, замість кубиків пресу – бочка жиру.
На животі велика пряжка ременю, що умовно відділяє верх і низ тіла, у найтовстішому місці – животі, де пуп має бути. Ноги заховані в чорних шкарпетках, які натягнуті майже до колін. Якби були вони трохи довшими, зав’язав би їх на голові. На нозях – сандалети а-ля - такі ще при союзі носили. Одним словом, пупсик!
Пупсик надимає щоки, а кожна зупинка маршрутки дається йому все складніше і складніше, дупа мабуть посиніла від синців, які наставило маля, матір якою п’є пиво прямо із пляшки, дивиться у вікно.
Хтось виходить на черговій зупинці і штовхає у спину так, наче хоче зробити там дірку! Молодик у навушниках випадково ступив ногою у пакет із сливами, стільки прокльонів я ще не чула у житті!
Гаргантюа невесело дує губи, очі розбіглися в різні сторони, а пакет став до біса важким, бо вже поставив його на підлогу. Все поглядає на годинник на руці, але там лише чорний екран без жодної цифри чи літери.
Чудеса! А я червонію від сміху.


Кукуй Палагея, м. Київ, 22.08.2017

На основі реальних подій