(У мелодійні передзвони погідної ночі по Великодню тривожно вривається тупіт кінських копит. Спочатку приглушений, тупіт все наростає і ближчає. Тривога підповзає, мов гадина... Погідну темінь ночі враз освітлює полум'я заграви. Незабаром шалений тупіт поглине мелодію сміховиння, і в блисках заграви вирвуться з пітьми зловіщі тіні Чорних Вершників з диким оскалом і монотонним свистом. Їх криві шаблі та отруйні стріли змітатимуть все на своєму шляху).

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- … Я бачу сон … Страшний, тривожний сон -
летить, летить ворон з чужих сторон.
Лискучим змієм злизує блакить,
а під землею туром тупотить …

(лунає феєричне багатоголосся в дусі великодньої перебранки).

Феєричне БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гуп-гуп, гуп-гуп,
чи я тобі люб… люб…?

- Поза тини, за городи -
ой чи старий, чи молодий…?

- Гуп-гуп …
- люб … люб …

- гу-у-па-а́ …- лю-ба́ …
- лю-ю-ю-ба-а-а …
- згу-у-у-ба-а-а …

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- Гуде земля … і сліпнуть небеса…
Лискучий змій за тини заповза…
А позад нього – пустка… ні трави…
Дзвіниці-вдови… Спалені церкви…
В лелечих гніздах - зграя гайворон…

Наїхав Чорний люд з чужих сторон!

Подався тур до роксолан - у брід!
Кровавий слід з-під турових копит…
А роги в тура - шабля в татарви…
Лежить козацький труп… без голови…

А онде в землю врите немовля,
до неба слово "мати" промовля…
Вона ж дзьобатим кинута, як сир, -
на втіху, на розплату, у ясир… *11

ГОЛОС української молодиці
(по дії Безіменної Троянди):

- Косо ж моя пещеная,
на кого ти поручена?
При сонечку - хрещеная,
при місяці – потурчена…

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- На наші стріхи - чорне вороння.
Крячить - і сонця схід наздоганя …
Нагнало край гостинця, та й обсіло,
та в колисонці сонце погасило …

(співає):
"А-а, люлі-люлі,
налетіли гулі,
та й сіли на люлі
в сивенькій кошулі,
в красих поясочках
сіли на тиночках,
в червоних чоботях
сіли на воротях.

Воротонька - рип-рип …
Колисонька - скрип-скрип …
В колисонці донця,
як ружа на сонці …

А-а, люлі-люлі
налетіли гулі,
гулі - срібнопери
гублять дрібні перли …

А-а … а-а … а-а … а …"

… Прокинулася - згарище – пітьма …
І я сама - о, боже мій! – сама …

(Голос Пурпурової Троянди раптово уривається. "Рус-Хуррем" -- Троянда Втіхи стоїть заклякла від жаху. Місячне світло довкола неї гасне. Натомість на її голос озиваються інші Троянди Гаремного Саду. Тремтячі голоси квітів нагадують пориви вітру, що грається морською хвилею).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд

- … і я – сама …
- … і я – сама …
- … і я … я-са …
- са … ма … ма-мо-о-о …
- не … ма …
- сама-а-а …
- … ма-а-а …
- … … а-а-а … а-а-а …

(наче зірвані пелюстки троянд, спадають обривки слів. Вони то перегукуються між собою, то накладаються один на одного. Згодом окремі звуки зливаються в один протяжний звук, з якого поступово виростає мелодія пісні.
Мелодія виринає з хвилі і повертається в неї як Душа Русалки, що затужила за своїм минулим життям і вийшла на берег, аби при Місяці нагадати забутий танок кохання. Неприкаяні Душі Гаремних Троянд справляють Русалії).


(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

ПРИМІТКИ
*11 Ясир – з арабського "йесір" ("бранець"). Поширене між турків і татар, та перейняте українцями слово, що означало полонену людність. Бранці, добуті "людоловами" на продаж.