Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження3)
та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп…
Іде козак до дівчини,
та все туп, туп, туп, туп…
Пливе човен, води повен,
та накритий листом.
Не хвалися, дівчинонько,
червоним намистом.
Бо прийдеться-доведеться
намисто збувати,
Молодому козакові
тютюн купувати…"
(Місячне світло вирізняє з-поміж танцюючих Русалок-Троянд постать у Білій льолі, з коштовним турецьким намистом кольору гарячої крові. Це - Душа Насті Повчанської, нареченої гетьмана Сагайдачного. Вона веде танок, ніжно тулячи до грудей білі квіти латаття).
ГОЛОС Гюль-Хуррем
(Білої Троянди Щастя)*12
Я теж … я теж хвалилася намистом …
У нас вже й ліс прощається із листом …
А тут - зелені хвилі кипарису,
а тут тобі ні поля, ані лісу -
гаремний сад … сераль …*13 та мінарет …*14
Жіноча доля … Доленька … Кисмет!..*15
(на голос Гюль-Хуррем, Білої Троянди, озивається тужно сопілка -- "кавал", а за нею семиструнний саз *16, дербук та кімане *17, гуде в кілька дуд тулуб-зурна *18. У ніч лине легка, як серпанок фередже *19, і задумлива, як настрій Білої Троянди, східна мелодія…
Вона змушує Русалок-Троянд змінити свою подобу. Тепер вони, наче Гурії *20, виконують деякі фігури з танцю одалісок*21, при цьому зітхаючи на свою підневільну жіночу долю).
ЗІТХАННЯ Гурій-Троянд:
- Жіноча доля… Доленька… Кисмет…
Не вирватися нам з її тенет…
(Гурії-Троянди простягають Гюль-Хуррем плоди дерева гільйюн*22, що нагадують Білій Троянді покинутий сад коло рідної хати на Україні…)
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
… Один лиш сум стернею серце коле,
як намалює пам'ять Дике Поле,
наш сад уповні… хатку… батька й неньку,-
озерце… човник… і мене маленьку…
В руках весельце… і латаття біле…
Ті дні,як сивий дим,відлебеділи…
(співає)
"Візьму коновоньки, та й піду по воду,
а там хлопці-риболовці,
козацького роду.
Хлопці-риболовці, козацького роду,
візьміть мене на той човен,
перевезіть через воду"…
… Зажура впала поміж берегами,
вже й Дике Поле вимело снігами,
жалі-дощі… та ревний смуток-вітер
на згарищі прощальні сльози витер.
Немає більше двору… ані хати…
Не виглядають доню батько й мати,
не наповняють мед-вином барильця,
і не бажають щастя повні вінця…
Та й на пречисте свято Покрови
мені вже не покриють голови…
(уява Гюль-Хуррем малює християнський храм на свято Покрови. Українські дівчата-відданиці вклякають у молитві, похиливши голови перед образом Матері Божої):
- Покровонько, Покровонько,
покрий мені головоньку!
Щоб була я молодицев -
чорнобровов, білолицев,
з чоловіком молоденьким
і з дитяточком маленьким…
(Божий храм відлунює дівочим співом):
- Пресвятая Богородице,
спаси нас!
ГОЛОС Насті Повчанської
(по дії Білої Троянди Щастя)
у супроводі хору "Ой хто з вас терпить!"*23:
- Радости моє серце ісполни, Діво,
світа Твоєго зорями просвіти,
всіх скорбящих радосте,
і обидимих заступнице,
і странствующих утішеніє…
О пресвітлий облаче, Мати Божія!
Нас побіждающия - побіди,
обидимих заступи,
странствующих посіти,
і гріхи розгріши,
єлика бо хочеши,
можеши…
(відлунює спів):
- Пресвятая Богородице,
спаси нас!
ХОР українських дівчат:
- Богородице-Діво, радуйся!
Радуйся, вірних спасеніє!
Радуйся, сліз утішеніє,
вселенная похвало…
Гріховну печаль потребляющи,
воістину Тя ісповідуєм,
в надії на Тя не погибнем, но
да ізбавимся, грішні, от бід…
Заступнице рода христ'янського,
не презри молєнія нашего,
милосердія двери отверзи нам,
і прибіжище же,
і покров…
(відлунює спів):
- Пресвятая Богородице,
спаси нас!
(Слова молитви і церковний спів напливають на Гурій-Троянд холодною хвилею. Вони наче прокидаються з глибокого сну, що гнітив їхню пам'ять і волю…
Сильний порив вітру зриває з них серпанкову машкару і оголені Душі Троянд опиняються сам-на-сам зі своїми думками, повними розпачу і жалю).
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
- Покровонька, Покровонька…
Болить моя головонька…
Гей, байраче,
за мнов плаче
рідна сторононька!
- Гей, у полі
три тополі
морозом прибиті…
Мої коси,
як покоси
столочені в житі…
- Покотися, мій віночку,
по зеленім дуб'ю…
Віддай мене, Покровочко,
за кого я люблю…
- …За ким нічки не доспала
з вечора до ранку…
Задля кого вишивала
шлюбну вишиванку…
Голос Білої Троянди Щастя:
- В кого очки, як терночки,
личка чорноброві…
Віддай мене, Покровочко…
гетьману Петрові…*24
- Покотися, мій віночку,
бочком по дубочку…
Пошли мені, Покровочко,
за рік колисочку!
- Ой повішу на дубочку
тую колисочку…
Пошли мені, Покровочко,
синочка, ще й дочку…
- Ой котися, мій віночку,
та не падай в воду…
Не питайся, моя дочко,
якого ти роду…
- Ой котився мій віночок,
та й пірнув в озерце…
Мій синочок, як дубочок, -
Але… плаче серце…
(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).
ПРИМІТКИ
12 Гюль-Хуррем – "Троянда Щастя", так називав Стамбул султану, дружину Османа ІІ (1618-1622), українську бранку, степову козачку з хутора Дике Поле, що на схід від Південного Бугу.
13 Сераль – жіноча частина султанського палацу, де під улесливо-ревним наглядом звалашених євнухів, в оточенні німих блазнів, урядовців-інтриганів та хлопчиків "аджем-огланів" (майбутніх яничар) минало життя жінок султана, повне підступних змов та пасток.
14 Мінарет – купольна, або прямокутна вежа при мечеті, звідки "муедзин" (духовна особа в мусульман) проспівує "азан" (заклик до молитви).
15 Кисмет – доля; ту що в українців "на дорозі не обминеш і конем не об'їдеш!"
16 Саз, дербук – різновиди мандоліни.
17 Кімане – скрипка.
18 Тулуб-зурна – інструмент з міха-бурдюка і дудок.
19 Фередже – білий серпанок з прорізом для очей, яким татарки покривали обличчя, ховаючись від погляду чужих чоловіків.
20Гурії – безсмертні прекрасні жінки з райського саду, які, за уявленням Сходу, призначені для втіх праведних мусульман.
21 Одаліска – наложниця падишаха;
22 Гільйюн – райське дерево, плоди якого, за мусульманською вірою, приносять щастя і забуття.
23 Церковний хор співає:
"Ой, хто з вас терпить,
хто журу має,
най в Страдче спішить,
ласки благає
ту Страдецьку Матір Божу,
ту Пречисту Квітку гожу,
вона всім там є,
полегшу дає..."
(Автор невідомий. Аранж. Т.Купчинського. У кн. "Поклін Марії". Мюнхен, 1947).
24 Йдеться про гетьмана Петра Сагайдачного (р.г.1608-1622), що походив із с.Кульчиці, з-під Самбора на Львівщині. Навчався в Острозькій школі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження2)"
