
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

"ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження4)
Білі квіти латаття - символи Діви Марії… Непорочності та Чистоти…)
ГОЛОС Гюль-Хуррем (Білої Троянди Щастя):
… Оце й усе, що виплило з озерця…
Латаття біле… смуток біля серця…
На дні - мій човен, а душа - Русалка,
що в невід заманив чужий рибалка -
султан Осман… Він молодий і дужий…
ХОР Гаремних Троянд:
- А твій Петро в походах занедужав…*25
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Все в Божій власті…
Все в руках Аллаха…
ХОР Гаремних Троянд:
- … То хто ж ти, Насте?
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Жінка падишаха…
Володарка морів і суходолів…
… Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
(стинання)
- Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
- Неволенько!.. Неволенько!.. Неволе!..
- Мій боленьку!.. Мій боленьку!.. Мій болю!..
- Не нарікай на волі... на неволю!..
- Поволі йде... втіка життя поволі!..
- По волі Бога в'янем у неволі!..
- Немає волі, то й немає долі!..
ХОР Гаремних Троянд:
- Ой, доленько!.. Володарка - в неволі!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Намарний крик - стинання ці далекі.
Мене Стамбул нарік "султан-хасекі"…*26
ХОР Гаремних Троянд:
- Не обійшло тебе жало́ осине…
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- У нас з Османом син… Ликуй, о сіне!
ХОР Гаремних Троянд
(ликуючи у своїй рідній, православній вірі, возносить гімн до Богородиці)*27:
- Царице Неба, Божа Мати,
Пречиста, Пресвята!
О, як Тебе не обожати,
Родителько Христа?
Ти світла небесам леліє,
Пренепорочная Маріє,
хвала Тобі, хвала!
(в найвищу мить осанни Богородиці з мінарета озивається муедзин*28. Він проспівує слова азану*29: «лла ілла іль алла, Магомет регуль алла…»*30.
Душі Гаремних Троянд у сум'ятті…)
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
- Азан співають… Час настав молитись…
- Аллаху себто треба поклонитись…
- Ще мить - і зійде сонця ясен лик…
- Стеліть мерщій під ноги намаз лик…*31
- Бо то не жарт! Муфті*32 готує плаху
усім, хто не поклониться Аллаху…
- Ось Гюль-Хуррем - і та невольна птаха,
хоч і султана… жінка падишаха!*33
(Гаремні Троянди, серед них і Гюль-Хуррем, припадають до землі обличчям до схід сонця, і завмирають в глибокому поклоні, простеливши під ноги ритуальні килимки).
ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(знічений після скоєного святотатства):
- Душа, мов ібіс*34, блудить спозаранку…
Лелечий світ осудить бусурманку…
(За плечима Гюль-Хуррем виникає постать Жінки з Лелечими Крилами. Наче Ангел-Хоронитель над Прірвою оберігає вона Білу Троянду Щастя у нападних хвилинах душевної тривоги. Дивиться крізь неї довго… проникливо…
Розтривожений голос Гюль-Хуррем викликає супроти себе докірливе багатоголосся).
ГОЛОСИ
(далекі, наче з вирію):
- Ти бусурманка?..
- Молишся Аллаху?..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Я християнка… вірна падишаху!
Далекий ГОЛОС:
- Султан-хасекі?.. А у нас ти -- Настя!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Я Гюль-Хуррем… Троянда… Біла… Щастя…
Далекі ГОЛОСИ:
- Троянда Щастя… у садах Османа!
- То ти дружина того бусурмана…
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- В султана мого - личка чорноброві!
ХОР далеких голосів(широко):
- … А присягала гетьману Петрові!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Султан-хасекі - українська бранка!
Далекі ГОЛОСИ:
- … На тобі що: ізар*35 чи вишиванка?..
- … Яка ти біла… як сама сметанка…
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Султан-хасекі - не раба-коханка!..
ХОР далеких голосів:
- Султан-хасекі - не раба-коханка?!
Хасекі - значить!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(усвідомлюючи свою поразку):
- … Значить… бу-сур-ман-ка!!!
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).
ПРИМІТКИ
25 До того, як Настя Повчанська була захоплена в полон "людоловами", вона заручилася з гетьманом Петром Сагайдачним. Трагічну історію цього нездійсненого кохання покладено в основу сюжетної інтриги роману "Людолови" Зінаїди Тулуб.
26Хасекі – титул султани, що народила сина від падишаха. Цей титул першою серед султан-українок носила Роксолана.
27 "Гімн до Богородиці" (слова Остапа Грицая, музика Є.Оленського. У кн. "Поклін Марії". Мюнхен, 1947).
28 Муедзин – духовна особа мусульман, що на вежі мінарета проспівує слова заспіву до молитви - "азан".
29 Щодня муедзин проспівує "азан" 5 разів.
30 "Немає бога, крім Аллаха,
Магомет – пророк його" –
символ мусульманської віри, що становить "фатиху" (першу сторінку) та першу "суру" (вірш) "корану" (священної книги мусульман).
31 Намазлик – килимок, який мусульмани підстелюють під себе під час молитви, щоб згадуючи ім'я Аллаха, не торкатися оскверненої землі.
32 Муфті – духовна особа найвищого рангу. Головний муфті – Шейх-уль-Іслам.
33 На відміну від трактування образу Насті Повчанської у "Людоловах" Зінаїди Тулуб як відкритої сповідувачки християнства в умовах тотального мусульманства, виводимо Гюль-Хуррем як офіційну мусульманку з прихованим рефлексом християнської віри. Підстави – матеріали про жіноцтво в ісламі, зібрані А.Кримським у кн. "Історія Туреччини". – К., 1924 р.
34 Ібіс – болотяний птах, що нагадує лелеку.
35 Ізар – сукня з прямокутного шматка тканини з двома перетинками на плечах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження3)"