Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження4)
Білі квіти латаття - символи Діви Марії… Непорочності та Чистоти…)
ГОЛОС Гюль-Хуррем (Білої Троянди Щастя):
… Оце й усе, що виплило з озерця…
Латаття біле… смуток біля серця…
На дні - мій човен, а душа - Русалка,
що в невід заманив чужий рибалка -
султан Осман… Він молодий і дужий…
ХОР Гаремних Троянд:
- А твій Петро в походах занедужав…*25
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Все в Божій власті…
Все в руках Аллаха…
ХОР Гаремних Троянд:
- … То хто ж ти, Насте?
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Жінка падишаха…
Володарка морів і суходолів…
… Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
(стинання)
- Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
- Неволенько!.. Неволенько!.. Неволе!..
- Мій боленьку!.. Мій боленьку!.. Мій болю!..
- Не нарікай на волі... на неволю!..
- Поволі йде... втіка життя поволі!..
- По волі Бога в'янем у неволі!..
- Немає волі, то й немає долі!..
ХОР Гаремних Троянд:
- Ой, доленько!.. Володарка - в неволі!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Намарний крик - стинання ці далекі.
Мене Стамбул нарік "султан-хасекі"…*26
ХОР Гаремних Троянд:
- Не обійшло тебе жало́ осине…
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- У нас з Османом син… Ликуй, о сіне!
ХОР Гаремних Троянд
(ликуючи у своїй рідній, православній вірі, возносить гімн до Богородиці)*27:
- Царице Неба, Божа Мати,
Пречиста, Пресвята!
О, як Тебе не обожати,
Родителько Христа?
Ти світла небесам леліє,
Пренепорочная Маріє,
хвала Тобі, хвала!
(в найвищу мить осанни Богородиці з мінарета озивається муедзин*28. Він проспівує слова азану*29: «лла ілла іль алла, Магомет регуль алла…»*30.
Душі Гаремних Троянд у сум'ятті…)
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
- Азан співають… Час настав молитись…
- Аллаху себто треба поклонитись…
- Ще мить - і зійде сонця ясен лик…
- Стеліть мерщій під ноги намаз лик…*31
- Бо то не жарт! Муфті*32 готує плаху
усім, хто не поклониться Аллаху…
- Ось Гюль-Хуррем - і та невольна птаха,
хоч і султана… жінка падишаха!*33
(Гаремні Троянди, серед них і Гюль-Хуррем, припадають до землі обличчям до схід сонця, і завмирають в глибокому поклоні, простеливши під ноги ритуальні килимки).
ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(знічений після скоєного святотатства):
- Душа, мов ібіс*34, блудить спозаранку…
Лелечий світ осудить бусурманку…
(За плечима Гюль-Хуррем виникає постать Жінки з Лелечими Крилами. Наче Ангел-Хоронитель над Прірвою оберігає вона Білу Троянду Щастя у нападних хвилинах душевної тривоги. Дивиться крізь неї довго… проникливо…
Розтривожений голос Гюль-Хуррем викликає супроти себе докірливе багатоголосся).
ГОЛОСИ
(далекі, наче з вирію):
- Ти бусурманка?..
- Молишся Аллаху?..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Я християнка… вірна падишаху!
Далекий ГОЛОС:
- Султан-хасекі?.. А у нас ти -- Настя!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Я Гюль-Хуррем… Троянда… Біла… Щастя…
Далекі ГОЛОСИ:
- Троянда Щастя… у садах Османа!
- То ти дружина того бусурмана…
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- В султана мого - личка чорноброві!
ХОР далеких голосів(широко):
- … А присягала гетьману Петрові!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Султан-хасекі - українська бранка!
Далекі ГОЛОСИ:
- … На тобі що: ізар*35 чи вишиванка?..
- … Яка ти біла… як сама сметанка…
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
- Султан-хасекі - не раба-коханка!..
ХОР далеких голосів:
- Султан-хасекі - не раба-коханка?!
Хасекі - значить!..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(усвідомлюючи свою поразку):
- … Значить… бу-сур-ман-ка!!!
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).
ПРИМІТКИ
25 До того, як Настя Повчанська була захоплена в полон "людоловами", вона заручилася з гетьманом Петром Сагайдачним. Трагічну історію цього нездійсненого кохання покладено в основу сюжетної інтриги роману "Людолови" Зінаїди Тулуб.
26Хасекі – титул султани, що народила сина від падишаха. Цей титул першою серед султан-українок носила Роксолана.
27 "Гімн до Богородиці" (слова Остапа Грицая, музика Є.Оленського. У кн. "Поклін Марії". Мюнхен, 1947).
28 Муедзин – духовна особа мусульман, що на вежі мінарета проспівує слова заспіву до молитви - "азан".
29 Щодня муедзин проспівує "азан" 5 разів.
30 "Немає бога, крім Аллаха,
Магомет – пророк його" –
символ мусульманської віри, що становить "фатиху" (першу сторінку) та першу "суру" (вірш) "корану" (священної книги мусульман).
31 Намазлик – килимок, який мусульмани підстелюють під себе під час молитви, щоб згадуючи ім'я Аллаха, не торкатися оскверненої землі.
32 Муфті – духовна особа найвищого рангу. Головний муфті – Шейх-уль-Іслам.
33 На відміну від трактування образу Насті Повчанської у "Людоловах" Зінаїди Тулуб як відкритої сповідувачки християнства в умовах тотального мусульманства, виводимо Гюль-Хуррем як офіційну мусульманку з прихованим рефлексом християнської віри. Підстави – матеріали про жіноцтво в ісламі, зібрані А.Кримським у кн. "Історія Туреччини". – К., 1924 р.
34 Ібіс – болотяний птах, що нагадує лелеку.
35 Ізар – сукня з прямокутного шматка тканини з двома перетинками на плечах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження3)"
