(Осуд Далеких Голосів спадає на Білу Троянду болючим градом. Її тендітна постать никне все нижче і нижче, голова похиляється в німому стражданні…
Наче на крилах лелеки злітає над горизонтом і пірнає у світанкове небо пісня її дівоцтва…)

ГОЛОСИ українських дівчат:
(співають)
"З вечора тривожного аж до ранку
вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина… вишивала –
у сорочку білую душу вклала.

Та чорная ниточка - розставання,
а червона ниточка - то кохання.
Та чорная ниточка часто рвалась,
а червона ниточка легко слалась.

Піду я в неділеньку на гулянку,
подарую милому вишиванку…
Сердься, мій соколику, чи не сердься -
будеш ти носить її коло серця!"

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(притомніючи):

- Болить мені і досі та співанка…

ХОР далеких голосів:

- Бо то судьба твоя - не вишиванка!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Межи своїх була я рукоділя…
… Аж на Петра, коли прийшла неділя,
приїхав гетьман, щойно із походу, -
мені намисто дарував на вроду -
а я… молилась Богу на світанку
і на дорогу слала вишиванку:
"Ой дорого-доріженько,
на пороги-воріженьки
ти стелись, сорочко біла,
та все милому до тіла,
аби шабля не рубала,
аби куля не займала,

аби стужа і пожежа
кості не ламала.
Ой стелися,вишиванко,
стелися,не гайся!
Доки стане… та й до ґанку,
додому вертайся!"

Далекий ГОЛОС:

- То й що, Настуню, легко нитка слалась?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Поїхав гетьман… Ну, а я… зосталась…

Далекі ГОЛОСИ:

- Бо ти, Настуню, тяжко согрішила…
- В святу неділю, на Петрівку – шила…
- Ще й на дорогу слала вишиванку…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- … На крилах ібіс виніс бусурманку…

ХОР далеких голосів:

- Лелеча доле, де твоя співанка?..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- На Чорне море впала вишиванка!

ХОР Далеких голосів:

- Як Чорне море стала вишиванка!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Бо й справді, вишивала бусурманка…

ХОР далеких голосів:

- Ой море, море - як недоля, чорне…
Душа лелеча, хто тебе пригорне?
Ой море, море - як кривава рана…
Душа лелеча - вічна роксолана!
Ой море, море - сиве, як той ранок…
Лелеча доля - доля бусурманок!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Лелеча доля - то тяжка розплата…
Лелеко-ібіс, де твій край? Де хата?

ХОР далеких голосів
(танучи в небі):

- … На згарище йому не вороття…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(навздогін):

- … Осман і син - тепер моє життя!..

ХОР далеких голосів
(напівчутно, з висоти піднебесся):

- … Ти ради них покинеш Україну!..


ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(силуючись злетіти навздогін):

-… А що для жінки вище за дитину!!!

(про себе наспівуючи):

- А-а, а-а… котки два,
шарі-бурі обидва…
Один пішов на миші,
другий люлю колише…
А ти, коте бурий,
пряди срібні шнури…
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен…
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен…

(Біла Троянда Щастя поринає в глибоку задуму. Камертоном до напотаємніших дум Гюль-Хуррем озивається пісня з нічної феєрії. Це та ж Неприкаяна Русалка, що вернувши на дно, розгойдує гребенем хвилі…
Хвилюється море… гойдається берег… нуртує Гаремний Сад…).

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)