Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІ (продовження11)
...Поволі з суцільної темряви виступає постать Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя. Дух феєрії панує над нею: вона ступає назустріч Невідомому в чорному козацькому жупані... Це смертельно хворий гетьман Петро Сагайдачний. Він іде до Гюль-Хуррем... Троянди... Цариці Квітів, аби вирвати її з пітьми Гаремного Саду і з'єднати з нею свою Долю*65. Їх постаті зближаються, вражаються одна на одну – і вступають в трагічне магічне коло).
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
– Трагічне коло звужує пітьма...
ГОЛОС Петра Сагайдачного:
– Небесна нить між нами обома...
Небесне Око дивиться глибоко
і Долями веде – Небесне Око...
Я відмолив свій гріх розлуки в Бога –
тобі назустріч йде моя Дорога...
Блажен, хто вірить... Сльози котять з віч –
моя Дорога... та тобі навстріч!
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
– Навіщо, Петре, рухати минуле?..
Воно вже мертве... в темряві заснуле...
І я – не та... твоя колишня Настя...
У мене вже збулось жіноче щастя,
лагідне Щастя всіх жінок...
ГОЛОС гетьмана Петра:
–...Але
воно, либонь, для тебе замале!..
Тебе зломили, змусили, скорили,
тебе, як квітку... з келиха відпили...
Чи ти сама під ноги пролилася,
чи ти з кохання, може, віддалася...
То хто ж ти – суть?.. Чи ж ти козачка Настя?!
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
– Я – Гюль-Хуррем... Цариця свого Щастя!..
Цариця Квітів – не раба остання! –
мені Осман під ноги лив кохання,
беріг мене, як найціннішу квітку,
а ти... приготував мені намітку...
Мені й у фередже було не зле...
...Я – не в образі, що воно – мале!
ГОЛОС гетьмана Петра:
– ...Коштовна перла у чужій оправі
зазнала щастя Жінки... у неславі!
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
– ...Твоє намисто – теж чужа оправа...*66
Що слава жінці – козаку неслава.
Мене гнітить твоє серцебиття –
ні, Петре, ти... ні рід мій – не суддя,
чи Бога я дитина, чи Аллаха! –
"хасекі" я... дружина падишаха...
До Квітки Щастя не пристане мул...
Мені до ніг схилявся весь Стамбул...
ГОЛОС гетьмана Петра:
– ...Я не про це... Пробач... Тепер ми квити!
У мене теж в палаці знались квіти...
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
– ...Я бачу, Петре, тіла твого трем...
ГОЛОС гетьмана Петра:
– ...В палаці в мене, Настю, був... гарем:
туркині темні... і свої холопки...
ГОЛОС Білої Троянди Щастя
– ...Скарби непевні... лживої обробки...
Чи ж хоч одна із квіток прийнялась?
ГОЛОС гетьмана Петра:
– ...До ложа – так... до мого серця – зась!
Мені ж твоє намарилось лице!..
Яку мені даш відповідь на це...
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
– Чи чуєш, Петре: дзвони б'ють клечальні...
Над нами дар Небес – вінки вінчальні...
Та де мені знайти знахарське зілля,
аби забути те моє весілля...
Похід галер... салюти величальні...
...і замок з цукру...*67 і весільні пальми...*68
Ці диво-пальми – символ материнства –
в мені змінили участь до чужинства.
Те, що було ворожим і огидним,
поволі стало стерпним... навіть рідним...
...У сій хвилині... як знаття отсе:
утрачу мужа й сина – втрачу все!!!
(Розірвавши магічне коло феєричного спілкування, постать Білої Троянди Щастя віддаляється від постаті гетьмана Петра в чорному жупані. Гетьман Петро проводить свою кохану довгим прощальним поглядом. Ця зустріч була останньою. Попереду гетьмана – Чорна Дорога Смерті. Вона вже кличе його.
Натомість Дорога Гюль-Хуррем обнадіює ранковим просвітком...
Тьмяні химерії Гаремних Троянд посилають навздогін Білої Троянди Щастя свої рослинні поцілунки).
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
– Цілунки-вильця шле тобі гарем...
– ...квітучій Жінці... кревній Гюль-Хуррем...
– ...Ось духів-зілля*69 прикладай до ран...
– ...до тебе йтиме з ночі твій Осман...
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
(в дорозі до ранкового просвітку):
– Омана це... найважча із оман...
Небесним даром був мені Осман!
Я так за ним в розлуці затужила...
Поодинокий ГОЛОС Квітки:
– ...А може, ти його приворожила?..
ГОЛОС Білої Троянди Щастя:
– Троянда Щастя в чарах безталанна.
Про зілля чар вам скаже... Роксолана.
(Постать Білої Троянди Щастя зникає у всеогортаючому тумані Ранку).
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом.2014)
ПРИМІТКИ
65 Ідеться про легенду-шлюб гетьмана Петра Сагайдачного з Настею Повчанською, що став реальністю по битві 1621 р. під Хотином, у якій козаки здобули перемогу над військом Османа ІІ, і як найдорожчий трофей представили гетьману дружину султана. Невдовзі по шлюбі з Настею гетьман помирає від бойового поранення.
66 Натяк на турецьке намисто, подароване Насті гетьманом Петром ще до нападу "людоловів".
67 Один з весільних подарунків Гюль-Хуррем – цукровий замок. Його дістала "Троянда Щастя" з рук великого візіра Алі-баші.
68 Весільні пальми – рештки староримського весільного ритуалу, що залишився в звичаях мусульман. Пальма – знак родючості, отже, весільна пальма – символ материнства, основного призначення жінки в шлюбі.
69 В Україні існує повір'я, що зілля зібране на Тройцю, в "Духів-день" володіє магічною силою – лікує хвороби, гоїть рани, заворожує на довічне кохання.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІ (продовження10) "
