Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Неоголошена війна
Скажені пси*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скажені пси*
Їх убивали підло, поодинці,
але та смерть була невипадкова –
лише за те, що родом українці,
за наші древні звичаї і мову!
Згас Симоненко ніби та свіча,
бо на заваді стало його слово –
вмер від побоїв ката-палача,
а людям правлять – мовби випадково!
Як тільки піднялася в них рука
на те криваве і страшне паскудство?
Повісили скоти Івасюка
й кивають на банальне самогубство!
Загинув Стус в гулазьких таборах
за Україну-неньку, її долю.
Кати звіріли, та ховали страх,
бо не змогли його зламати волю!
Минуло все, пройшли значні часи,
але того не можна забувати,
бо краєм знову бродять дикі пси
і поодинці нас продовжують вбивати.
Скажіть лише, добродії, кому
смерть знадобилась В‘ячеслава Чорновола?
Не важко здогадатися, чому
та ДТП була як випадкова!
А де взялись оті скажені пси,
ті люті, кровожерливі шакали?!
Здавалося б уже пройшли часи,
коли за слово правди убивали…
Чому загинув Ігор Білозір,
який співав пісні на рідній мові?
Митця загриз черговий хижий звір
у серці України… Так, у Львові!
А згодом хто віддав команду „Фас“
Гонгадзе вбити? Також всім відомо.
Та до сих пір за дурнів мають нас –
суспільству брешуть нагло і свідомо.
В Одесі знов убили юнака.
Кого за душу звістка зачепила?
Максима Чайку люта смерть така
теж випадково, в двадцять, підкосила?!
Убили підло хлопця лиш за те,
що палко вболівав за Україну.
Кати любові почуття святе
йому безвинному поставили в провину.
І наостанок ДТП візьму,
щоб завершить картину цього ладу –
звели зі світу співака Кузьму,
що викривав в піснях злочинну владу!
Що ж за таку державу бідним нам
вдалось за чверть століття збудувати,
що дозволяє тим скаженим псам
нас поодинці, вибірково, убивати?!
І на чиїй сторожі оті пси,
хто визначає кожну їхню жертву?
Ще не настали мабуть ті часи,
коли природно кожен може вмерти…
Тож не мовчи, народе, загризуть,
найбільшу палю виламай із тину –
без нас з тобою псів не розженуть,
ніхто крім нас не звільнить Україну!
осінь 2016
але та смерть була невипадкова –
лише за те, що родом українці,
за наші древні звичаї і мову!
Згас Симоненко ніби та свіча,
бо на заваді стало його слово –
вмер від побоїв ката-палача,
а людям правлять – мовби випадково!
Як тільки піднялася в них рука
на те криваве і страшне паскудство?
Повісили скоти Івасюка
й кивають на банальне самогубство!
Загинув Стус в гулазьких таборах
за Україну-неньку, її долю.
Кати звіріли, та ховали страх,
бо не змогли його зламати волю!
Минуло все, пройшли значні часи,
але того не можна забувати,
бо краєм знову бродять дикі пси
і поодинці нас продовжують вбивати.
Скажіть лише, добродії, кому
смерть знадобилась В‘ячеслава Чорновола?
Не важко здогадатися, чому
та ДТП була як випадкова!
А де взялись оті скажені пси,
ті люті, кровожерливі шакали?!
Здавалося б уже пройшли часи,
коли за слово правди убивали…
Чому загинув Ігор Білозір,
який співав пісні на рідній мові?
Митця загриз черговий хижий звір
у серці України… Так, у Львові!
А згодом хто віддав команду „Фас“
Гонгадзе вбити? Також всім відомо.
Та до сих пір за дурнів мають нас –
суспільству брешуть нагло і свідомо.
В Одесі знов убили юнака.
Кого за душу звістка зачепила?
Максима Чайку люта смерть така
теж випадково, в двадцять, підкосила?!
Убили підло хлопця лиш за те,
що палко вболівав за Україну.
Кати любові почуття святе
йому безвинному поставили в провину.
І наостанок ДТП візьму,
щоб завершить картину цього ладу –
звели зі світу співака Кузьму,
що викривав в піснях злочинну владу!
Що ж за таку державу бідним нам
вдалось за чверть століття збудувати,
що дозволяє тим скаженим псам
нас поодинці, вибірково, убивати?!
І на чиїй сторожі оті пси,
хто визначає кожну їхню жертву?
Ще не настали мабуть ті часи,
коли природно кожен може вмерти…
Тож не мовчи, народе, загризуть,
найбільшу палю виламай із тину –
без нас з тобою псів не розженуть,
ніхто крім нас не звільнить Україну!
осінь 2016
* За мотивами твору без назви невідомого автора.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
