Життя летить як лине пісня,
Крізь вічність мчить у далечінь.
Пройдуть літа, їх осінь пізня
Несе нам мудрість поколінь.

Вже діти виросли й мов пташки,
Злетіла вгору доросла дітвора.
І як би нам без них не було важко,
Радієм ми, що їх прийшла пора.

Свої в них цілі і вершини нові.
І власна вже буде сім'я.
В країні нашій калиновій
Горить любові полум'я.

Є пісня ця, і є роздолля.
Співочий ти мій рідний край!
Не кине наших дітей доля,
Буде і на Вкраїні рай.

Щасливий край, багаті люди,
Нема панів, всі рівні ми.
І лине пісня понад усі усюди,
Стелиться над покосами.

І долі кращої не знати -
Ніж щастя наших дочок і синів.
Внуків ногами колихати,
Як хтось із нами так сидів.

В садок носила на гіргошах,
Любила так як лиш могла.
Важкою працею здобутих грошах -
Полотна ткала, мотузки плела.

Любові кращої немає
Ніж щастя мить і лиш пучок добра.
Не кожен їх просто помічає -
Отримать легко, ще легше обікра.

Все кругом йде і все вертає,
тобі і твоїм внукам і синам.
Подумай сам. Невже не вистачає?
Щоб шлях їх йшов по горя полинам.

Життя-життя, летять роздоли,
І пісня весело гудить.
Як було вже не буде ніколи -
Даруй себе й любові мить.