ВІДЬМА
Нікому не кажи про те, що я відьма, вовче,
Тоді у нашому пралісі буде тихо і мирно.
Слова мої видаватимуться пророчими,
А у лігві нашому пахнутиме снігом і миртом.

Постіль наша, вовче, буде гарячою,
Встелена квітами папороті та любистком,
І тоді ти побачиш як співає чугайстер,
І тоді ти почуєш як дерева поростають листям.

Світляки золотом сяятимуть у моєму волоссі
чорному – відганятимуть пітьму і лихо,
Звірина усіляка буде приходити до нас у гості
з молоком і медом, травами і горіхами.

Я варитиму зілля, вовче, для тебе одного,
Вогонь під казаном посвистуватиме,
І ти не пам’ятатимеш нічого, вовче, нічого,
Окрім погляду мого пристрасного.

Напливатиме повня і я, ледь торкаючись,
гладитиму тебе по загривку жорсткому
і сміятимусь нестримно і весело, вовче,
бо зіниці твої будуть перетворюватись на зорі.

Нам буде хороше, вовче, знай про це, вір мені,
навіть тоді, коли разом вип’ємо хмільної отрути,
Ти, головне, ЛЮДЯМ не кажи про те, що я відьма
коли все-таки наважишся зі мною бути.