Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Вітер (1974) /
Проза
Дорослий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорослий
Босий був звичайним дворнягою. Чорно-рудим, приземкуватим, стареньким псом. Дружелюбний, спокійний, він кумедно, наче поросятко порохкував, гуляючи нашим маленьким двориком. Господарі Босого – вдова тьотя Маша та її син Альоша, що живуть у приватному будиночку неподалік багатоповерхівки. Альоші 45. Але він дитина. Великий хлопчик, розумовий розвиток якого зупинився у 5-річному віці. Альоша добрий і нікому не причиняє лиха, усіх, навіть набагато молодших за нього сусідів називає тьотями і дядями, при зустрічі кидається з обіймами, обожнює бавитися з малюками у дворі і збирати календарики. Є у Альоші іще одне загадкове хобі - сушити газету. Усім відомо, що для Альоші цей процес дуже важливий і радісний. «Альошаааа, а що ти сьогодні робив?», - запитують сусіди, бо знають - він дуже хоче почути це питання. «Газету сушив!», - відповідає з гордістю. «Молодець!», - схвально звучить у відповідь. І Альоша розпливається у посмішці. Навіщо він її сушить і чому вона намокла – залишається таємницею, яку багато років ніхто розгадати не може. На усі питання Альоша лише відмовчується. Можливо, це його таємниця. Але отой щоденний, таємничий ритуал міцно оселився у його дитячому мозку. А ще Альоша точно і напевно знає дні тижня, числа та свята, яких чекає з притаманними лише дітям радісним передчуттям і хвилюванням. І не важливо що то за свято – велике релігійне чи державне. Бо ж усіх розваг у нього - піти разом з мамою кудись у місто, як він каже «на парад» або до церкви. А наступного дня розповідати усім сусідам де він був – хвалитись, значить.
Альоша дуже любив свого пса. Як зараз перед очима картинка: гуляють вони обоє – вайлуваті, неповороткі, кумедні – тупають стежечкою до нас у двір. Походять отак – попереду помалу чалапає Альоша(взимку – у незмінній «ушанці», влітку – у кепочці з поламаним козирком), а позаду ніби мотузочкою прив’язаний – Босий. Альоша сідає на поламану лавку у дворі, під старою черешнею, і чекає поки з’являться діти. Поряд примощується Босий. Сидить собі, часом походжає помалу, пасеться на травичці. Коли у дворі з’являється тато чи мама когось із дітлахів, Альоша обов’язково запитує: «А Толя вийде? Нє? А шо він робить? Уроки?Аааааа! Уроооки!», - повторить з повагою, ствердно кивне головою, і далі чекає когось наступного, незайнятого. Часом проходжується туди-сюди, з надією позираючи на балкони – може хто вийде покурити чи білизну розвішати - прислухається до звуків, які лунають з вікон. Коли ж нарешті малеча вибігає у двір – Альоша аж світиться. І м’яча ганяє з дітлахами, і в піджмурки грається, і в латки. Не одне покоління дітей він отак «вибавив». Коли ж дорослі виносять у двір якісь солодощі – пригостити малечу, то й Альоші обов’язково дають, аякже. Та й так, пригощають, по дорозі – коли несуть з магазину додому щось смачненьке. Дитина ж…
Коли вечоріє, Альоша обов’язково гукне Босого – і уже йдуть додому. Разом. Помалу, перевальцем, схожі такі, незграбні…
Та цієї зими Босого не стало. Він переходив дорогу і чемно зупинився пропустити автівку, яка мчала на шаленій швидкості. А у автівці їхали якісь виродки, котрі прямо на ходу вистрелили у пса з пістолета і погнали далі. Просто так, задля розваги вистрелили - побавились. Тьотя Маша з Альошою поховали Босого у глухому кутку садка. Перед тим довго вовтузились, намагаючись викопати яму у замерзлій землі, і мокрий сніг, що раптово почався, встелив дно собачої могили перинкою. Альоша розтирав сльози по зарослому щетиною обличчі і по-дитячому хлюпав носом. Після того він довго не з’являвся у нашому дворі. А коли нарешті прийшов – то усі, зустрівшись з Альошею, відводили очі, наштовхнувшись на погляд – стривожений, збентежений, вологий. Незвичний погляд став у Альоші. Дорослий.
Сусіди більше тижня обговорювали ту подію, обурювалися. Але де шукати виродків-убивць ніхто не знав, та й не намагався, відверто кажучи.
«Стєчєніє абстаятєльств таке. Трагічєске, - почухав потилицю пенсіонер дядя Коля, - коли дізнався. - Тут людей вбивають – і винних не находять. А то пес…. Ех, жізнь..!» - та й пішов розчищати від снігу двір.
Альоша дуже любив свого пса. Як зараз перед очима картинка: гуляють вони обоє – вайлуваті, неповороткі, кумедні – тупають стежечкою до нас у двір. Походять отак – попереду помалу чалапає Альоша(взимку – у незмінній «ушанці», влітку – у кепочці з поламаним козирком), а позаду ніби мотузочкою прив’язаний – Босий. Альоша сідає на поламану лавку у дворі, під старою черешнею, і чекає поки з’являться діти. Поряд примощується Босий. Сидить собі, часом походжає помалу, пасеться на травичці. Коли у дворі з’являється тато чи мама когось із дітлахів, Альоша обов’язково запитує: «А Толя вийде? Нє? А шо він робить? Уроки?Аааааа! Уроооки!», - повторить з повагою, ствердно кивне головою, і далі чекає когось наступного, незайнятого. Часом проходжується туди-сюди, з надією позираючи на балкони – може хто вийде покурити чи білизну розвішати - прислухається до звуків, які лунають з вікон. Коли ж нарешті малеча вибігає у двір – Альоша аж світиться. І м’яча ганяє з дітлахами, і в піджмурки грається, і в латки. Не одне покоління дітей він отак «вибавив». Коли ж дорослі виносять у двір якісь солодощі – пригостити малечу, то й Альоші обов’язково дають, аякже. Та й так, пригощають, по дорозі – коли несуть з магазину додому щось смачненьке. Дитина ж…
Коли вечоріє, Альоша обов’язково гукне Босого – і уже йдуть додому. Разом. Помалу, перевальцем, схожі такі, незграбні…
Та цієї зими Босого не стало. Він переходив дорогу і чемно зупинився пропустити автівку, яка мчала на шаленій швидкості. А у автівці їхали якісь виродки, котрі прямо на ходу вистрелили у пса з пістолета і погнали далі. Просто так, задля розваги вистрелили - побавились. Тьотя Маша з Альошою поховали Босого у глухому кутку садка. Перед тим довго вовтузились, намагаючись викопати яму у замерзлій землі, і мокрий сніг, що раптово почався, встелив дно собачої могили перинкою. Альоша розтирав сльози по зарослому щетиною обличчі і по-дитячому хлюпав носом. Після того він довго не з’являвся у нашому дворі. А коли нарешті прийшов – то усі, зустрівшись з Альошею, відводили очі, наштовхнувшись на погляд – стривожений, збентежений, вологий. Незвичний погляд став у Альоші. Дорослий.
Сусіди більше тижня обговорювали ту подію, обурювалися. Але де шукати виродків-убивць ніхто не знав, та й не намагався, відверто кажучи.
«Стєчєніє абстаятєльств таке. Трагічєске, - почухав потилицю пенсіонер дядя Коля, - коли дізнався. - Тут людей вбивають – і винних не находять. А то пес…. Ех, жізнь..!» - та й пішов розчищати від снігу двір.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
