Чи боліло Вам серце за загубленими речами, які у Вашому житті не просто речі, а речі-символи?...
Згадайте в дитинстві улюблені ляльки, ведмедики, кульки, машинки (і таке подібне), без яких діти не могли спати...
У мене сталася теж утрата - старенького коралового намиста - яке прослужило мені двадцять вісім років, пришивалося до кептаря українського строю в роки дівочих хороводів-гаївок, яке носилося в будні як оберіг, пришите до сукні, в роки мого молодого материнства, яке пережило ремонти хати і смерті рідних, - а тепер з вини обставин (випадкових і не зовсім!) раптово дивом втратилося...
...Ну от шукалося, надіялося, відплакалося і писалося кораловими символами...

Коралові сльози намистом – крап-крап…
Мій біль, наче бурий ведмідь-косолап -
По душеньці лапою вкотре пройшовсь –
А ось тобі, маєш, святеннице…ось…
Я плачу, коралово, плачу і все…
Оце мені, Доленько, дяка за все:
За потуги вкотре крізь тучі і млу
налагодить серця співочу струну…
Блаженна поетка – довкола лиш тьма –
Немає в поезії щастя… нема…
Блаженні романтики, хто вам є друг,
Коли між людей ходить злоби недуг?..
Завиють довкола думки, як вовки -
Коралових сліз упадуть завитки…
Я думала – світло зберу у корал…
Я вірила – Слово міцніше забрал…
І вірую й далі, хоч серце пече...
Пектиме коралово сіль із очей…
Коралики, рідні, поплачем і край…

…Палай, моє серце, співай і палай!...

8 жовтня 2017р.