Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
ВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ
Ніколи не знаєш, чим обернеться тобі випадкова зустріч.
Другу добу я згадую його очі, посмішку, руки, потилицю, щирий і ніжний, відкритий погляд.
Останнім потягом мало хто їде. Зараз темніє рано, тим паче в дощ не надто сподіваєшся на нові знайомства.
Одягаєшся тепло, аби затишно, не думаючи, що то вплине на зовнішній вигляд. Можна з дому поїсти борщу з часником, а що? Хто там знатиме? Маскування й усе. А профілактика вірусу – факт.
Я ввійшла в 2 вагон потягу Гребінка-Київ, і одразу побачила великі усміхнені очі.
Вони настільки мене магнітили, що я вмостилася навпроти. Мені було ніяково, одягнена, мов капустина, а тут такий привабливий молодик.
Він спочатку сидів, дивлячись в мобільний, і я дивилася на його красиві руки. Руки музиканта. Потім йому захотілося покимарити, і він намагався вмостити свій пристойний зріст на лавку, щоб хоч якось прилягти.
Я дивилася на його стомлений вигляд, і мені подобалося усе. Заснути надовго не вийшло, пасажири, що заходили на інших зупинках, змусили своєю появою встати. Можна було спробувати заснути сидячи. Я запропонувала розбудити його на Дарниці.
Зав’язалася розмова. Він російською. Я українською. Здивувалася, що зі Сміли, що на Черкащині, але розмовляє російською. Потім говорили про те, ким працює. В смілянській фірмі, що має у столиці офіс й займається gps-навігацією. Я коротко розповіла про те, де працюю. Потім було про футбол, погоду, валютні коливання , книгу, яку я читаю, комп’ютерні ігри і стаж водіння авто.
Мені було байдуже, яку тему порушувати чи підтримувати, я зачаровано дивилася у ці усміхнені очі, ловила посмішку, автоматично посміхалася у відповідь.
Потім він вибачився, вийшов, коли повернувся, вирішила не наполягати на продовженні діалогу. Хотілося ініціативи чоловічої. І нав’язливою бути не хотілося.
Я робила вигляд, що читаю, насправді ж мені хотілося розмовляти з ним. Він витяг телефон і почав там щось натискати. Далі їхали у тиші. Ніхто нікому не пішов на зустріч.
Я побажала щасливої дороги, коли настала моя черга виходити. Він побажав прекрасного робочого тижня.
Я не втрималася, сказала, що у нього приємна посмішка. Не впевнена, що він почув, бо вилетіла звідти, наче вітром здуло. Але досі переді мною його широко розчахнені усміхнені очі, приємна посмішка, красиві руки і загадковий шарм.
Незавершеність і недосказаність, таємниця, інтрига – усе змішалося, і закрутило мене, ніби осінній лист у вирі урагану.
Другу добу я згадую його очі, посмішку, руки, потилицю, щирий і ніжний, відкритий погляд.
Останнім потягом мало хто їде. Зараз темніє рано, тим паче в дощ не надто сподіваєшся на нові знайомства.
Одягаєшся тепло, аби затишно, не думаючи, що то вплине на зовнішній вигляд. Можна з дому поїсти борщу з часником, а що? Хто там знатиме? Маскування й усе. А профілактика вірусу – факт.
Я ввійшла в 2 вагон потягу Гребінка-Київ, і одразу побачила великі усміхнені очі.
Вони настільки мене магнітили, що я вмостилася навпроти. Мені було ніяково, одягнена, мов капустина, а тут такий привабливий молодик.
Він спочатку сидів, дивлячись в мобільний, і я дивилася на його красиві руки. Руки музиканта. Потім йому захотілося покимарити, і він намагався вмостити свій пристойний зріст на лавку, щоб хоч якось прилягти.
Я дивилася на його стомлений вигляд, і мені подобалося усе. Заснути надовго не вийшло, пасажири, що заходили на інших зупинках, змусили своєю появою встати. Можна було спробувати заснути сидячи. Я запропонувала розбудити його на Дарниці.
Зав’язалася розмова. Він російською. Я українською. Здивувалася, що зі Сміли, що на Черкащині, але розмовляє російською. Потім говорили про те, ким працює. В смілянській фірмі, що має у столиці офіс й займається gps-навігацією. Я коротко розповіла про те, де працюю. Потім було про футбол, погоду, валютні коливання , книгу, яку я читаю, комп’ютерні ігри і стаж водіння авто.
Мені було байдуже, яку тему порушувати чи підтримувати, я зачаровано дивилася у ці усміхнені очі, ловила посмішку, автоматично посміхалася у відповідь.
Потім він вибачився, вийшов, коли повернувся, вирішила не наполягати на продовженні діалогу. Хотілося ініціативи чоловічої. І нав’язливою бути не хотілося.
Я робила вигляд, що читаю, насправді ж мені хотілося розмовляти з ним. Він витяг телефон і почав там щось натискати. Далі їхали у тиші. Ніхто нікому не пішов на зустріч.
Я побажала щасливої дороги, коли настала моя черга виходити. Він побажав прекрасного робочого тижня.
Я не втрималася, сказала, що у нього приємна посмішка. Не впевнена, що він почув, бо вилетіла звідти, наче вітром здуло. Але досі переді мною його широко розчахнені усміхнені очі, приємна посмішка, красиві руки і загадковий шарм.
Незавершеність і недосказаність, таємниця, інтрига – усе змішалося, і закрутило мене, ніби осінній лист у вирі урагану.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
