Ти знаєш, осінні істерики вже в печінках,
Тужливо, як пес, заглядають в скелети вікон
І хочеться швидше втопити себе у гарячих склянка,
Із чаєм з кафе в інтер'єрі з легеньким шиком.

Стираючи пучки об склянок отих конденсат,
Сплітаючи коси із думки про найтепліше
І щоби при цьому ніякий сторонній нітрат
Не вбив філософію в стилі відомого Ніцше.

Ти знаєш, а холод не сочиться крізь пальто,
Хоч як би не мріяв про з різного боку надриви,
Проносяться повз перехожі та з громом авто,
Не маючи в дану секунду альтернативи.

Ти знаєш, вже вкотре пишу ексцентричні рядки,
Збираю реальність і фентезі в пам'яті скрипти,
І світле волосся скрутивши у завитки,
Шукаю змістовні й по справжньому дійсні молитви.

Відправлю тобі це, закинувши вітру в кишені -
Нехай віднесе телеграму місцевого значення.
Читай ті звістки кострубаті та трохи скажені
В хронічно скісних каліграфних думок позначеннях.

24.11.2016