Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Вірші
Тьотя Ліда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тьотя Ліда
Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
