Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Вірші
Тьотя Ліда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тьотя Ліда
Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
