
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.05.28
12:21
З прозорих цеглин повітря
Збудував собі дім вічний:
Між пухнастими хмарами лісу,
Між громадами хмар гір,
Між химерами хмар замків:
Збудував, ніби я муляр у фартусі:
Вільний як вітер-зброяр
Між сонячних променів:
Збудував собі дім вічний:
Між пухнастими хмарами лісу,
Між громадами хмар гір,
Між химерами хмар замків:
Збудував, ніби я муляр у фартусі:
Вільний як вітер-зброяр
Між сонячних променів:
2023.05.28
11:58
Опубликовано в интернет-журнале «Чайка» (США)
28 мая 2023 года
1.
Війна вбиває.
Земля змучена стогне.
28 мая 2023 года
1.
Війна вбиває.
Земля змучена стогне.
2023.05.28
05:20
Дивовижна і жадана,
Повна юного тепла, –
Ти до мене без вагання
Не із вигадки прийшла.
Запах шкіри і волосся,
І солодкий присмак уст, –
В нішах пам’яті ще й досі
Зберігаються чомусь.
Повна юного тепла, –
Ти до мене без вагання
Не із вигадки прийшла.
Запах шкіри і волосся,
І солодкий присмак уст, –
В нішах пам’яті ще й досі
Зберігаються чомусь.
2023.05.27
22:25
На смертнім одрі Раббі Асі провідав його небіж, долучившись до решти учнів, які скупчились довкола Вчителя. Гадав, що застане дядька за молитвою, а він...привселюдно плаче.
«Що це з Вами, раббі? Чи ж є щось у Торі, щоб Ви не знали та не передали нам, учн
2023.05.27
13:01
Тебя приветствует заснеженной булавой
Богдан на площади январским вечером.
Сияют золотом прямо над головой
Софии куполов зажжённые свечи.
Снежинок поцелуи ловишь губами.
Ресницы бьются, как крыльями мотыльки.
И легким дыханием прадревняя пам
Богдан на площади январским вечером.
Сияют золотом прямо над головой
Софии куполов зажжённые свечи.
Снежинок поцелуи ловишь губами.
Ресницы бьются, как крыльями мотыльки.
И легким дыханием прадревняя пам
2023.05.27
10:19
У твоєму дзеркалі застигло море...
Чи можливо це твій схвильований океан?!
Це картина у ньому навпроти тоне...
Чи виринає Левіафан?!
Це дихає пекло вогненною тишею...
Чи сонце зітхає загравою вслід
Осіннім сутінкам?! Над твоєю вишнею
Ще не раз по
Чи можливо це твій схвильований океан?!
Це картина у ньому навпроти тоне...
Чи виринає Левіафан?!
Це дихає пекло вогненною тишею...
Чи сонце зітхає загравою вслід
Осіннім сутінкам?! Над твоєю вишнею
Ще не раз по
2023.05.27
08:20
Стою під каштаном, ллє злива весняна,
в провулок рікою вода.
Довкола все мокре, у водних потоках
принишкла міська суєта.
Знесилено висне каштанове листя
і квіт із дерев обліта.
І я промокаю, стою і чекаю,
а злива ніяк не стиха.
в провулок рікою вода.
Довкола все мокре, у водних потоках
принишкла міська суєта.
Знесилено висне каштанове листя
і квіт із дерев обліта.
І я промокаю, стою і чекаю,
а злива ніяк не стиха.
2023.05.27
08:13
Нехай підождуть ні про що розмови
і метушіння між серйозних справ,
діяння примусові й беззмістовні,
такі гіркі на дотик і на смак.
Життя не жде, воно кудись спливає,
тече між пальців мов скляний пісок.
Його запаси меншають, щезають,
все тоншим є от
і метушіння між серйозних справ,
діяння примусові й беззмістовні,
такі гіркі на дотик і на смак.
Життя не жде, воно кудись спливає,
тече між пальців мов скляний пісок.
Його запаси меншають, щезають,
все тоншим є от
2023.05.27
05:27
Весняним днем, під сонцем літнім,
На схилах круч триває гра, -
Прадавній Вишгород мій квітне
І пахне вогкістю Дніпра.
Так ясно й тепло, як у раї,
Між очевидної краси, -
Неначе молодість буяє
І додає життєвих сил.
На схилах круч триває гра, -
Прадавній Вишгород мій квітне
І пахне вогкістю Дніпра.
Так ясно й тепло, як у раї,
Між очевидної краси, -
Неначе молодість буяє
І додає життєвих сил.
2023.05.26
23:26
День догорів. Злотисту стрічку
З прощальних променів заплів.
А сонце скапує, як свічка,
На буйну зелень у імлі.
А на небесному престолі
Вмостився місяць-молодик.
Вгортає темрява поволі
З прощальних променів заплів.
А сонце скапує, як свічка,
На буйну зелень у імлі.
А на небесному престолі
Вмостився місяць-молодик.
Вгортає темрява поволі
2023.05.26
19:07
Горіх тримає сонця край важкий.
Кульбабчать сни. Хоч дні стежками в осінь.
Легенький дощ плете мої думки,
Чиюсь журу продасть мені за безцінь.
Хапає небо клен, мов сонний жук,
Циганить мідь дрібну із сонця мушлі.
І день старий плететься за межу,
Кульбабчать сни. Хоч дні стежками в осінь.
Легенький дощ плете мої думки,
Чиюсь журу продасть мені за безцінь.
Хапає небо клен, мов сонний жук,
Циганить мідь дрібну із сонця мушлі.
І день старий плететься за межу,
2023.05.26
18:01
Невірці, православні чи погани -
Яка різниця? Всі - моя сім'я.
І первісток не мій, і не останній,
Але для всіх добрезний вітчим я.
Паплюжити своїх богів негоже,
Тому вони й потрапили в біду.
Ви ж - чужаки, Дажбоже і Свароже,
Яка різниця? Всі - моя сім'я.
І первісток не мій, і не останній,
Але для всіх добрезний вітчим я.
Паплюжити своїх богів негоже,
Тому вони й потрапили в біду.
Ви ж - чужаки, Дажбоже і Свароже,
2023.05.26
11:33
Настав час вибору між людським і російським.
Неживий москаль життю не загрожує.
Гарно співають не лише гарні люди.
Дурні думки відвідують усіх, та лише дурні ними тішаться.
Сентенції про добро і зло народжуються не від доброго життя.
Перед
2023.05.26
09:37
Миттєвості літа – квіт жовтий на липах,
солодка черешня, суниць запашних
поляни зелені, смородини жмені
і білий налив, що пристиг.
Багатство природи – для щастя народу,
тут жити і жити, радіти життю
і пам’ятати про милості Бога,
солодка черешня, суниць запашних
поляни зелені, смородини жмені
і білий налив, що пристиг.
Багатство природи – для щастя народу,
тут жити і жити, радіти життю
і пам’ятати про милості Бога,
2023.05.26
08:32
У віддзеркаленні води
покинутих людьми річок.
У їхньому теплі й шаленій прохолоді
спокійним сяйвом відбиває він.
Він сизий птах серед птаства звірів
із крилами, схожими на кинджали.
Він один із тих, хто зміг втекти,
покинутих людьми річок.
У їхньому теплі й шаленій прохолоді
спокійним сяйвом відбиває він.
Він сизий птах серед птаства звірів
із крилами, схожими на кинджали.
Він один із тих, хто зміг втекти,
2023.05.26
08:14
Колись дуже давно їй прийшов сон та хтось промовив при цьому відображалися промовляючого слова на воді:
Єгипетська кобра уособлює богиню Ваджет. Відома як «Око Гора». Це був символ суверенітету фараонів, і тому вони всіяли його на свою діадему. У корол
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Єгипетська кобра уособлює богиню Ваджет. Відома як «Око Гора». Це був символ суверенітету фараонів, і тому вони всіяли його на свою діадему. У корол
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.05.26
2023.05.18
2023.05.14
2023.05.08
2023.05.06
2023.05.04
2023.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Вірші
Тьотя Ліда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тьотя Ліда
Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію