Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Вірші
Тьотя Ліда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тьотя Ліда
Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
