Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки і страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки і страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Вірші
Тьотя Ліда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тьотя Ліда
Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
Що поетам категорично не подобається.
Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
Або фотограф закінчив на весіллі,
Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
І повернулась у зал, слухати вірші.
В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
Так завжди буває з поетами.
Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
Більшості присутніх було відверто не комфортно,
Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
І вони набагато кращі за оригінал.
Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
Йому ніхто так і не налив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
