ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Мама
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мама
Ганя хутко збиралася на працю в колгосп. Трудоднями, звичайно, ситий не будеш, але спробуй не прийди вчасно – і тієї клятої галочки в журналі обліку вже не буде. А це, як мінімум, половина так званої місячної зарплати.
Удома п’ятеро малих діточок. Найстаршій – Федорі – шість років. А наймолодшій – моїй мамі – не буде й року.
Бабця пішла пішки на Західну Україну вимінювати домашю утвар на їжу. Це була вже шоста ходка за півроку. Батько працював машиністом потягу «Київ-Москва» і дома фактично не бував. Вряди-годи надходили від нього посилки, у яких працівники пошти вилучали усі продукти.
Село потихеньку вмирало. Спочатку хворі та немічні. Потім здорові чоловіки та жінки. Не стало собак, курей, котів. Корови порізали ще на початку літа. А нині – у серпні – вони залишилися тільки у колгоспі. Хлів із худобою цілодобово охоронявся озброєними вартовими. Їсти у хаті не було вже з місяць. Перебивалися перепічками із трави та жабами із заболоченого лугу.
У двір зайшла сусідка – баба Олександра. Вона була старою і на роботу її вже не брали. Уміла ворожити, бачила людину наскрізь. Казала «Ось людина жива, а ця скоро піде до Бога». Ніколи не помилялася.
Ганя звично прив’язала шворкою ногу моєї матері до одвірка аби не повзала де не слід, накинула свитину і вже хотіла бігти, але Олександра ухопила її за полу і мовила:
- Зачекай, Ганю. Є розмова.
- Часу нема.
- Сядь , кажу. Бо увечері я помру,- одказала Олександра.
Сіла на лавку під хатою. Довго дивилася на спухлу від голоду мою матір, яка повзала у поросі під її ногами і мовила:
- Бачу, ви перестали годувати малу. Так знай: твоя старша донька – Наталя – помре у жовтні, син Іван – у листопаді. У грудні – Марійка. А ця дитинка виживе і ти не будеш знати покою до кінця життя. Ось, візьми ці гроші, які я берегла на власний похорон. Їх небагато, але до весни, можливо, дотягнете. Мене поховаєш під сосною навпроти дядька Миколи. Я там тичку поставила. Знаєш де це?
- Та знаю,- відповіла біла як крейда Ганя.
- Одв'язуй малу і ховай до хати. Поганий сон снився. Сьогодні на роботу не йди. У хаті є сокира чи вже продала?
-Продала.
- На, тримай,- і стара протягнула власну з порепаним держаком.
- Якщо не піду на роботу, то мене судитимуть. Я вже два рази спізнилася,- одказала Ганя.
- Якщо підеш на роботу – дітей більше не побачиш,- одказала Олександра.
Вона важко опустилася на траву, стала навколішки і почала одв'язувати мою матір. Взяла на руки знесилену дитинку, притулила до грудей, поцілувала в голівку. Дитинка ворушила губами, просила їсти.
- Дай води,- попросила у Гані.
Та хутко принесла кухоль з рідиною. Бабця вийняла з кишені сухаря вмочила у воду, довго тримала аби розкис, і потім почала годувати малу.
- Я в тебе сьогодні буду. Посидимо удвох. Бери дитинку і йдемо до хати. І ще: у твоєї дочки буде два сина . Хай вона назве одного з них Олександром. Ми з ним колись зустрінемось.Гаразд?
Сусідка залишилася удома, а Ганя побігла на луг по жаби. Коли ж прийшла додому – вжахнулася: на порозі лежав сусід - дядько Йосип -з розбитим черепом, у хаті його племінник – Микола, якого вже мертва баба Олександра цупко тримала за горлянку. В кутку, уся в крові, під образами спала моя матір. Збожеволілі від голоду люди прийшли їсти людей. І зустріли свою смерть.
Матір почали годувати. Але багатомісячний голод усе ж таки дався взнаки: до трьох років вона не ходила ногами, а перше слово сказала у шестирічному віці. Моїх тіток поховали поруч з могилами родичів. Сьогодні там росте трава, хрести давно струхли. Бабуся казала аби я сюди ніколи не ходив, не тривожив покійників. Боялася тих спогадів, не хотіла переливати власний душевний біль своїм онукам та дітям. Але навідуючись до села, не йду до бабусиної хати, а спочатку приходжу на цвинтар і здоровкаюся з моїми тітками та дядьком, яких ніколи не бачив. А могилу баби Олександри ніхто так і не показав. Але я знаю де вона: посеред цвинтаря росте одна єдина сосна. Коли я до неї тулюся, то чую: «Здрастуй, малий, от ми і зустрілися».
28.12.2017р.
Удома п’ятеро малих діточок. Найстаршій – Федорі – шість років. А наймолодшій – моїй мамі – не буде й року.
Бабця пішла пішки на Західну Україну вимінювати домашю утвар на їжу. Це була вже шоста ходка за півроку. Батько працював машиністом потягу «Київ-Москва» і дома фактично не бував. Вряди-годи надходили від нього посилки, у яких працівники пошти вилучали усі продукти.
Село потихеньку вмирало. Спочатку хворі та немічні. Потім здорові чоловіки та жінки. Не стало собак, курей, котів. Корови порізали ще на початку літа. А нині – у серпні – вони залишилися тільки у колгоспі. Хлів із худобою цілодобово охоронявся озброєними вартовими. Їсти у хаті не було вже з місяць. Перебивалися перепічками із трави та жабами із заболоченого лугу.
У двір зайшла сусідка – баба Олександра. Вона була старою і на роботу її вже не брали. Уміла ворожити, бачила людину наскрізь. Казала «Ось людина жива, а ця скоро піде до Бога». Ніколи не помилялася.
Ганя звично прив’язала шворкою ногу моєї матері до одвірка аби не повзала де не слід, накинула свитину і вже хотіла бігти, але Олександра ухопила її за полу і мовила:
- Зачекай, Ганю. Є розмова.
- Часу нема.
- Сядь , кажу. Бо увечері я помру,- одказала Олександра.
Сіла на лавку під хатою. Довго дивилася на спухлу від голоду мою матір, яка повзала у поросі під її ногами і мовила:
- Бачу, ви перестали годувати малу. Так знай: твоя старша донька – Наталя – помре у жовтні, син Іван – у листопаді. У грудні – Марійка. А ця дитинка виживе і ти не будеш знати покою до кінця життя. Ось, візьми ці гроші, які я берегла на власний похорон. Їх небагато, але до весни, можливо, дотягнете. Мене поховаєш під сосною навпроти дядька Миколи. Я там тичку поставила. Знаєш де це?
- Та знаю,- відповіла біла як крейда Ганя.
- Одв'язуй малу і ховай до хати. Поганий сон снився. Сьогодні на роботу не йди. У хаті є сокира чи вже продала?
-Продала.
- На, тримай,- і стара протягнула власну з порепаним держаком.
- Якщо не піду на роботу, то мене судитимуть. Я вже два рази спізнилася,- одказала Ганя.
- Якщо підеш на роботу – дітей більше не побачиш,- одказала Олександра.
Вона важко опустилася на траву, стала навколішки і почала одв'язувати мою матір. Взяла на руки знесилену дитинку, притулила до грудей, поцілувала в голівку. Дитинка ворушила губами, просила їсти.
- Дай води,- попросила у Гані.
Та хутко принесла кухоль з рідиною. Бабця вийняла з кишені сухаря вмочила у воду, довго тримала аби розкис, і потім почала годувати малу.
- Я в тебе сьогодні буду. Посидимо удвох. Бери дитинку і йдемо до хати. І ще: у твоєї дочки буде два сина . Хай вона назве одного з них Олександром. Ми з ним колись зустрінемось.Гаразд?
Сусідка залишилася удома, а Ганя побігла на луг по жаби. Коли ж прийшла додому – вжахнулася: на порозі лежав сусід - дядько Йосип -з розбитим черепом, у хаті його племінник – Микола, якого вже мертва баба Олександра цупко тримала за горлянку. В кутку, уся в крові, під образами спала моя матір. Збожеволілі від голоду люди прийшли їсти людей. І зустріли свою смерть.
Матір почали годувати. Але багатомісячний голод усе ж таки дався взнаки: до трьох років вона не ходила ногами, а перше слово сказала у шестирічному віці. Моїх тіток поховали поруч з могилами родичів. Сьогодні там росте трава, хрести давно струхли. Бабуся казала аби я сюди ніколи не ходив, не тривожив покійників. Боялася тих спогадів, не хотіла переливати власний душевний біль своїм онукам та дітям. Але навідуючись до села, не йду до бабусиної хати, а спочатку приходжу на цвинтар і здоровкаюся з моїми тітками та дядьком, яких ніколи не бачив. А могилу баби Олександри ніхто так і не показав. Але я знаю де вона: посеред цвинтаря росте одна єдина сосна. Коли я до неї тулюся, то чую: «Здрастуй, малий, от ми і зустрілися».
28.12.2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію