За очищення влади я теж, і, буває, від цього радію,
Бо крізь марлю і брагу пропустять отих, що служили народу.
І тоді з усіма проковтну позабуту святу ностальгію,
І навчуся дивитися, зможу побачити те, що зісподу.

Все так буде. Можлива поправка: долоні легкі, філігранні
Перекриють мій зір; так надійніше мислити, жити – простіше...
А на мостику дивнім, де сходяться сни і доземні смеркання,
Пробігатимуть коні, щурі, а за ними – осмалені миші.

Як у домі Облонських , змішалося все у притихлому краї.
І пора не святити ножі, а гострити розхитаний розум,
Бо серця – не на часі, у них є оте, що за гріш не вмирає
І завжди непідвладне ярму, озвірінню, прогнозу, психозу.

Помовчати я можу, аби не казали: який розумака…
(Ти мовчиш, я мовчу, всі мовчать – це занадто і без перспективи).
Я учора поліз уперед, а не в пекло, і друзі – немов небораки,
А спіткнувся на корені зла, і навколо – собаки паршиві.

Чи освятимось разом у травах високих, де висохли роси?
Сумніваюсь. Мені дорікають – пізніше не те ще захочу.
Не так чистили владу і душу, невір’я складають у стоси.
І – потіха : вовки за спиною смиренні, мов ягоди вовчі.

2014 р.