Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
2026.08.01
22:52
Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
2026.08.01
22:16
Мої слова звичайні й зрозумілі,
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
2026.08.01
18:46
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
2026.08.01
13:36
Я сльозою упаду на стяг,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Груша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Груша
Йшов 1947 рік. Моїй матері 16. Її батько (мій дід) загинув на війні. У хаті шестеро дітей.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
