
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Груша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Груша
Йшов 1947 рік. Моїй матері 16. Її батько (мій дід) загинув на війні. У хаті шестеро дітей.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію