Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Груша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Груша
Йшов 1947 рік. Моїй матері 16. Її батько (мій дід) загинув на війні. У хаті шестеро дітей.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
