Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Груша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Груша
Йшов 1947 рік. Моїй матері 16. Її батько (мій дід) загинув на війні. У хаті шестеро дітей.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
Рік видався страшним. З ранньої весни не випало жодного дощу. А надворі жовтень. Ось-ось вдарять справжні морози і тоді народ просто засинатиме у своїх хатах назавжди. Влада байдуже спостерігала як гинуть люди.
Матір пасла колгоспну худобу. Вигін за селом знаходився в низовині та упирався в чимале болото. Там завжди було сиро і росла трава. Троє маминих сестер уже лежали в хаті попухлими з голоду, а бабусі дали рік тюрми за «колоски». Мусили дати п’ять, але вона була багатодітною одинокою матір’ю, тож її «пожаліли». Найстарша сестра – тітка Федора - у лютому дібралася додому з полону у Франції, де перебувала три роки. Після визволення опинилася у таборі для переміщених осіб, потім їхала додому на попутному транспорті. І десь у Польщі машина перекинулася, вона тяжко забилася, лежала рік у лікарні, тимчасово втратила пам’ять. Прийшла додому боса, роздягнена. А снігу того року було по груди. Ноги обмотала шматками хустки, але й це не спасло: кінцівки були порізані льодом та снігом до кісток. Вона і досі не відійшла від травми. Тож єдиним порятунком від голодної смерті було те, що увечері матір ставила на стіл глечик молока, який вона нишком надоювала у полі. Ховалася коли йшла з роботи, бо видоювання колгоспних корів обійшлося б матері буцегарнею.
На всю сім’ю у хаті одна пара чобіт. Це був скарб, оскільки їх вдягала та людина, яка виконувала найтяжчу роботу. Сьогодні чоботи випало носити брату Михайлу, оскільки він пішов валити ліс. А мама, як завжди, пострибала на луг босою. Підморожувало, трава покрилася інеєм, у п'ятки заходили зашпори, але на це ніхто не зважав: люди звикли жити як звірі. Слабкі помирали одразу. Виживали найвитриваліші.
Корівки розбрелися пасовиськом, до якого впритул підступав старий ліс. Мама відігнала їх подалі від болота і сіла під дикою грушею. Вона була настільки старою, що навіть бабуся казала, скільки живу, а деревина там росте. Її могли обхопити тільки п’ятеро чоловіків. Ніхто не підняв руку, аби зрубати ту грушу. Для чогось вона там росла…
Тривожне мукання корів насторожило матір: вона озирнулася і побачила як від лісу прямо до неї мчить троє сіроманців. Худоба збилася в один клубок, заштовхавши всередину теляток. А біля матері лишилася лише одна Лиска – її улюблениця. Корова глипнула на матір, на вовків що надбігали і…притиснула задом дівчину до груші.
Вовки півгодини танцювали довкола корови, кидалися на неї, отримували рогами копняки і відлітали назад. Корова розуміла: якщо відступить від дерева, то ззаду одразу кинуться звірі. А матір уже втрачала свідомість від задухи.
Нарешті з села надбігли парубки і пострілами з гвинтівок відігнали хижаків. А Лиска розвернулася і облизала матір своїм шорстким язиком.
Наступної весни в грушу потрапила громовиця і вона згоріла. Але мама залишилася живою.
Нині березень, щойно повернувся з лісу зі жмутком молодих дичок, половину з яких посаджу на вигоні, який упирається у старий поліський ліс.
09.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
