Під куполом цирку він тримає її з останніх сил,
Вона вмовила його, щоб без страховки.
Що? Вона думає, що у неї двоє крил?
І не зважає на вічні його відмовки.
Вона знає, що він боїться й мовчить.
Вона знає, що він боїться за неї.
Тож навіщо вона його злить.
Без поясу не врятують жодні феї …
Із задоволенням немов ядро
Закинув б він кудись оцього імпресаріо́,
Чорніє все його нутро,
Йому б лише побільше того ажіо́ …
Вона ж все слухає його,
Переживає за постійне місце в трупі.
Як ми досягнемо вершини купола свого,
То все піде як у нон – стопі …
Вчергове повен зал і глядачі …
Настроєно вчергове видошукачі.
Якесь дитя чогось так гірко плаче,
А хтось ловитиме в руках удачу …
І перший раз, і другий все як слід,
Позаду небезпечний перехід,
Він, як завжди, її міцно впіймав,
Щоб дотягнутись, щось не врахував …
В останню мить подумати ще встиг,
Що залу крик якось наче застиг,
Глядач йому завжди добра бажав,
Останні оплески з собою він забрав …
Нема проблем в новітніх тих бариг,
Нова вже трупа валиться вся з ніг.
Усе заради бариша ...
Озвалось на "гальорці" серце глядача …
Портрет сміливця просять винести на біс,
І тої, кого він в останньому польоті ніс,
Злякались глядачів. Останній не формат
Ти заслужив на це, бунтар і акробат ...

*під враженням від долі Альфредо Кодона і Ліліан Лейтцель, але сюжет дещо спрощений