Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Літо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Літо
Теща спала. Від богатирського хропіння дрижали шибки. Покрутившись ще трохи під боком у жінки я чмихнув і встав. Спати геть не хотілося. Чулося натужне харчання, схлипи. Час від часу жінка схропувала і на хвилинку все стихало. А за мить чулося свистіння з носа, спочатку тихеньке, а потім носоглотковий концерт набирав децибелів і будив сонних мух. Встромляти нічній артистці оригінального жанру соломинку в носа було якось несолідно, тому я вийшов на подвір’я.
Тепла глупа ніч дихала вологою та лісом. Зоряне небо підморгувало згори, немов казало : «Чого паришся? Хапай вудки і бігом на річку!».
І справді! Черв’яки ще звечора стояли в холодильнику в банці. Є макуха, одварений горох. Хутко повкидував причандалля в торбу, витягнув вудки, велосипеда і гайда на луг. На північному сході з’явилася ледь рожева заграва, отже скоро буде ранок.
Село знаходиться трішки вище заливних луків, тому за туманом їх не видно. Але з’їхавши донизу пасма туману опиняються над головою, пливуть чудернацькими полосами, заплітаються у бурунці, аби незабаром розчинитися під першими променями сонця.
Дійшовши до річки зупинився аби роздягнутися. Очерет, мишій, огірочник та кропива були вище людського зросту: три кроки і весь одяг буде мокрий. А прочикиряти півкілометра росяною травою голяком навіть корисно. Повернув ліворуч і пішов проти течії. Кілька особливо нахабних комарів попили трохи крівці, але то пусте. Придибавши до свого звичного місця спочатку пірнув у річку аби нагрітися. Від вранішньої роси з’явилися дрижаки і позаходили зашпори в п’ятки. Виліз на берег і хутко одягнувся.
Вудки закинуто. Донку на сома облаштував трохи далі. Бухнув попід берегом піввідра приманки і вкляк. Люблю цей стан невагомості, чую як б’ється власне серце.
Заквакала жаба, але зрозумівши, що зарано одразу вмовкла. Під ногами заворушилися полівки. Їхні носи нанюхали крихти макухи та гороху які я зронив під ноги і невдоволено пищали, боялися мене, ворушилися навколо. Я завмер, і за хвилину добрий десяток гризунів уже порядкував біля ніг. Не сумнівався: як тільки піду – всі крихти зникнуть в їхніх животах.
До вуха долинув сильний сплеск води, а за хвилину поруч з поплавками проплив бобер Вася. Як і завжди, він допливе до зарослів молодого верболозу і буде обгризати молоде гілля та листя. Повернеться десь за годину.
Після бобра обходить свою територію видра. Не люблю її. Як і вона мене. Часто бовтьохається поруч, гнівно шкабарчить, колошкає рибу. Такої нахаби ще пошукати. Тихо вилазить з води, обходить з тилу і сидить у траві, чигає доки я зловлю рибу та викину її на берег. Одного разу озирнувся і побачив що мій улов як мінімум переполовинено.
А ось почалися ігрища норок. На тому березі самець ганяє по чагарях самичку, ґвалт чути і в сусідньому селі. Небо посвітлішало, прокинулися чаплі та журавлі. Поруч знаходяться сім величезних ставків рибгоспу – їхнє постійне місце харчування. Над головою пропливають невеличкі ключі пернатих, кожен хоче якнайскоріше напхати воло і повернутися до гнізда з пташатами.
На тому березі із чагарів вигулькнула єнотовидна собака, піідійшла до берега, понюхала сліди норок і рушила за ними вниз за течією. Брильянтовими краплинами світла над водою шугнули зимородки. І одразу клюнуло: в’язь! Гарний, до кіла. Тільки зняв з гачка – задрижав спінінг. Витягую сома. На півтора, не менше. Ще один в’язь! Карась, короп, карась, лящ!
Бухнув ще піввідра макухи під берег. Вода забурлила від верховодок. Витягнув ще два дебелих карасі. І одразу як одрізало. Повернулася видра, висунула з води нахабного писка і невдоволено запищала. Гаразд, йду вже. Мені досить.
Тим самим шляхом повертаюся у село. Нарешті виліз із мокрого верболозу, вдягнувся та вийшов на лугову дорогу. І одразу зійшло сонце.
11.01.2018р.
Тепла глупа ніч дихала вологою та лісом. Зоряне небо підморгувало згори, немов казало : «Чого паришся? Хапай вудки і бігом на річку!».
І справді! Черв’яки ще звечора стояли в холодильнику в банці. Є макуха, одварений горох. Хутко повкидував причандалля в торбу, витягнув вудки, велосипеда і гайда на луг. На північному сході з’явилася ледь рожева заграва, отже скоро буде ранок.
Село знаходиться трішки вище заливних луків, тому за туманом їх не видно. Але з’їхавши донизу пасма туману опиняються над головою, пливуть чудернацькими полосами, заплітаються у бурунці, аби незабаром розчинитися під першими променями сонця.
Дійшовши до річки зупинився аби роздягнутися. Очерет, мишій, огірочник та кропива були вище людського зросту: три кроки і весь одяг буде мокрий. А прочикиряти півкілометра росяною травою голяком навіть корисно. Повернув ліворуч і пішов проти течії. Кілька особливо нахабних комарів попили трохи крівці, але то пусте. Придибавши до свого звичного місця спочатку пірнув у річку аби нагрітися. Від вранішньої роси з’явилися дрижаки і позаходили зашпори в п’ятки. Виліз на берег і хутко одягнувся.
Вудки закинуто. Донку на сома облаштував трохи далі. Бухнув попід берегом піввідра приманки і вкляк. Люблю цей стан невагомості, чую як б’ється власне серце.
Заквакала жаба, але зрозумівши, що зарано одразу вмовкла. Під ногами заворушилися полівки. Їхні носи нанюхали крихти макухи та гороху які я зронив під ноги і невдоволено пищали, боялися мене, ворушилися навколо. Я завмер, і за хвилину добрий десяток гризунів уже порядкував біля ніг. Не сумнівався: як тільки піду – всі крихти зникнуть в їхніх животах.
До вуха долинув сильний сплеск води, а за хвилину поруч з поплавками проплив бобер Вася. Як і завжди, він допливе до зарослів молодого верболозу і буде обгризати молоде гілля та листя. Повернеться десь за годину.
Після бобра обходить свою територію видра. Не люблю її. Як і вона мене. Часто бовтьохається поруч, гнівно шкабарчить, колошкає рибу. Такої нахаби ще пошукати. Тихо вилазить з води, обходить з тилу і сидить у траві, чигає доки я зловлю рибу та викину її на берег. Одного разу озирнувся і побачив що мій улов як мінімум переполовинено.
А ось почалися ігрища норок. На тому березі самець ганяє по чагарях самичку, ґвалт чути і в сусідньому селі. Небо посвітлішало, прокинулися чаплі та журавлі. Поруч знаходяться сім величезних ставків рибгоспу – їхнє постійне місце харчування. Над головою пропливають невеличкі ключі пернатих, кожен хоче якнайскоріше напхати воло і повернутися до гнізда з пташатами.
На тому березі із чагарів вигулькнула єнотовидна собака, піідійшла до берега, понюхала сліди норок і рушила за ними вниз за течією. Брильянтовими краплинами світла над водою шугнули зимородки. І одразу клюнуло: в’язь! Гарний, до кіла. Тільки зняв з гачка – задрижав спінінг. Витягую сома. На півтора, не менше. Ще один в’язь! Карась, короп, карась, лящ!
Бухнув ще піввідра макухи під берег. Вода забурлила від верховодок. Витягнув ще два дебелих карасі. І одразу як одрізало. Повернулася видра, висунула з води нахабного писка і невдоволено запищала. Гаразд, йду вже. Мені досить.
Тим самим шляхом повертаюся у село. Нарешті виліз із мокрого верболозу, вдягнувся та вийшов на лугову дорогу. І одразу зійшло сонце.
11.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
