Наводжу коментар клона-ніка, в якому події описані з точністю до навпаки.
Я завжди полюбляла архаїзми чи маловживані слова. Свобода творчості.
Ніколи не дозволила б собі "вельбучний" вживати саме тому, що в селі Вельбівне жив поет, нині покійний...
Підозрювати в навмисному вживанні слова може той, хто сам спроможний на таке.
Ми дискутували з Г.Михайлик, Галина вибачилася, мабуть, визнала, що підозри невмотивовані.
Її переконувала Любов Бенедишин.
Перипетія зі словом ВЕЛЬБУЧНИЙ дивна, я б її не згадувала, якби не оцей коментар якогось Валена Серца.
Помітила його лише тоді, коли публікувала есеї Ірини Кримської-Лузанчук про своє зібрання творів.
Сказати, що я дивуюся брехливості...нічого не сказати.
Адже я знаю Ларису Пугачук-Прокопенко лише як жінку, яка просила для неї лишити дві мої щойновидані книги, палко просила, листовно. Придбала їх... Вихваляла. По телефону в день придбання. У коментарях захопливих на сайті.
А через певний час написала ця ж Лариса, що есей "Сповідь поета в капличці "Птахокардії""...це висміювання її життя. Наче ми з Іриною її там описали. Як таке зі здоровим глуздом вбачати можна? Яка ціль була того звинувачення... Що нею рухало? Моя захоплива шанувальниця неприємно подивувала.
Я у відповідь написала, вимагала вчитатися, визнати, що оббріхує нас - мене та автора есею.
Адже там про мою творчість. Шість есеїв подаю разом, читайте, хто хоче.
Лариса таки вибачилася. (Пояснила тим, що вона Ірину Кримську-Лузанчук... сприйняла як Ірину Лівобережну з іншого сайту. Але ж є текст есею. Де там про її особисте життя - незнайомої мені Пугачук? Абсурд).
Нещиро.
Потому неприязнь її помітна аж-аж.
Ось вже клон якийсь мене намагається звинуватити в чомусь... Я писала прилюдно на сайті Прокопенко-Пугачук, що не хочу про неї чути, знати після такої історії. Я не принижувала її. Це мене обплітали брехнею.
У жодних інтригах участі не брала.
Про яку травлю можна вести мову... Хто кого "травить"...
Я осторонь подій на сайті лишаюся давно. Подеколи заходжу, щось публікую.
Засилля клонів приводить до того, що вони коментують в образливому тоні, оцінюють. Вискакують, як чортики з табакерки. Хто є хто?
Я підтримую деяких авторів у небажанні спілкуватися з особами, що змінюють своїх клонів-ніків. Реальна особа остережливішою була б. Щодо обсценної лексики - Любов Бенедишин проти неї. Нам читати тексти анонсовані доводиться. Це як...вступити у лайно словесне.
Вален Серц (невідомий телепень) провокує, пише дурниці римовані. Як от сьогодні. Віршик, на який я не зверну уваги.
А Олександра Сушка пропонує видалити...
...
Чи серйозні автори лишаться на ПМ?



Вален Серц (М.К./Л.П.) [ 2018-01-09 22:38:33 ]
Здається, що досить відповідна тема.
Я виступаю як сторонній спостерігач, але як і небайдужа людина також. Отож, можна вважати, що я виступаю із позовною заявою...

Щодо суті проблеми.
Приблизно у квітні 2017 р. О. Сушко, переважно непрямим чином, але із надзвичайною наполегливістю почав виявляти вороже ставлення шляхом неоднозначних коментарів та віршів із неприємними натяками у бік Ю. Ерметова.
Десь у травні розпалився конфлікт між Г. Михайлик та С.-М. Залізняк з приводу вживання слова "вельбучний". Під час цих суперечок С.-М. Залізняк почала відкрито принижувати Л. Прокопенко. За яку й вступився Ю. Ерметов.
В якості спроби розв'язати це противостояння Ю. Ерметов опублікував аналітичну записку з приводу того твору С.-М. Залізняк, у якому вживалось слово "вельбучний". Зміст записки був дещо негативний стосовно С.-М. Залізняк, хоча якихось образ й не містив...
Саме після цієї записки почалась відверта травля Ю. Ерметова з боку О. Сушка. І з допомогою публікації віршів, і з допомогою коментарів на сторінці Ю. Ерметова. Хоча безпосередньо прізвище Ерметова не вживалось, але ті образливі й навіть принизливі епітети, які вживались під час коментування Ерметова, дозволяють встановити безпосередній зв'язок поміж образливим змістом творів О. Сушка та, в даному випадку, особистістю Ерметова.
Ю. Ерметов майже не відповідав на образи Сушка, за винятком однієї публікації. Та однієї відповіді на брутальний коментар Сушка на своїй сторінці. Після цього доступ Сушку до сторінки Ерметова був закритий.
Але окрім надзвичайно дикої та нешляхетної поведінки Сушка вражаєче-неприємним виявилось мовчазне, а в багатьох випадках навіть схвальне ставлення авторів сайту ПМ до цієї травлі.
Зокрема, непряму участь у ній прийняли Я. Чорногуз, Л. Бенедишин, М. Артимович, В. Дениско, В. Кузан та іще цілий ряд формально поважних авторів.
Майже від самого початку Ю. Ерметов припустив замовний характер травлі, про що він відкрито і написав Сушку. Пізніше у одному з творів сам Сушко в цьому й зізнався. Тобто існує, вочевидь, іще якась фігура (скорше за все, літературна) за межами сайту, яка й ініціювала травлю.
А сьогодні О. Сушко у своєму вірші "Я – кілер!" спробував перетворити цю травлю на свій подвиг або навіть на заслуговуючу поваги справу.
Мені ж особисто, як сторонньому спостерігачу, просто цікаво, що ж викликало ці напади? Переглянувши у розділі "Коментарі" на сторінці Ерметова дописи навіть до тих творів, що були пізніше вилучені, а також ті, які він залишав на сторінках інших авторів, я не побачив жодної невмотивованої з його боку агресії або навіть критики в чиюсь сторону взагалі.
Таку поведінку, у першу чергу, О. Сушка, а також мовчазну байдужість більшості авторів цього сайту я вважаю неприпустимою. О. Сушко, як виконавець брудного замовлення, повинен з цього сайту зникнути назавжди. Хоча мені особисто було б набагато цікавіше дізнатись, хто ж насправді попросив його розпочати це "літературне переслідування" або навіть "вбивство"?