та супроти вас ніяких претензій, а от короновані тут розпоясалися!...крізь пиху і самрмилування, повірте, не сприймається і їхня поезія, хоча цілком достойна...якби не...

Можливо це плата за непрості труди - оця загостреність. Я мав нагоду спілкуватися із композиторами - це капець, важко з ними про музику. Мав нагоду спілкуватися з деякими корифеями укр.поезії - важко з ними про поезію. Говорив з метрами архітектури - взагалі не сприймають поглядів )
Наче є тут якась незборима трагічність ремесла... )

незборима трагічність ремесла… можливо це пов’язане з тим , що добре розвинена інтуїція митців породжує підсвідоме розчарування від усвідомлення того факту, що проектування Істини на багатогранність таланту все ще продовжує залишатися тільки ЇЇ проекцією. А в усій своїй повноті Вона так і залишається для них недосяжною. Щось на зразок на розчарування піфагорійців безсилістю десяткового наближення для вираження повноти ірраціонального.

Напевно щось таке має місце. Хоча, зазвичай у митців дійсно високого рівня йдеться не про проекції, а вже про точність співзвучностей, глибину і якість резонансів, і з кожним рівнем угори - це все цікавіше й цікавіше.
Вочевидь, когось можуть дратувати неточності нижчих співзвучностей. Проте, це цілком природно на відповідних рівнях... Тому сам стан роздратування - це таки проблеми митця високого рівня, а отже, схоже, стан падіння?

Пригадався фільм італійського режисера Джузеппе Торнаторе «Легенда про піаніста». Особливий стан творчості, про який один із авторів ПМ писав: я – музика.

Можливо , стан роздратування – умиротворення … це таки похідна від якості стосунків, у якій перебувають митець і мистецтво. Коли, скажімо, поет розчиняється у світі Поезії, то чи здатний він ( перебуваючи у цьому піднесеному стані) відчувати внутрішній дискомфорт або намагатися створювати його для інших ? Навпаки, бажаючим привласнити собі «золоту рибку» - дається інший керунок - падіння. А високі кривляння та повчання … це вже як наслідок.
Але це лише такі міркування, не більше.

Та ну? Двадцять років одгарцював на естраді. Написав і заспівав безліч пісень. Бачив п"яних музикантів, невправних співаків, лабухів хутірцевих усяких. І відмінних майстрів своєї справи. Артистів з великої букви.
Дар оповіда чи співака співзвучний дару поета. Всі вони намагаються передати зміст твору. І якщо немає майстерності - все летить шкереберть. І навпаки - найбезглуздіша пісня викликає захват публіки, якщо до справи береться Майстер.
До чого веду: потрібно вчитися писати чисто. Постійно. Чому в музшколі дозволяється бити лінійкою по лобі неука, а на Поетичних майстернях це не вітається? А, ЗДОГАДАВСЯ: ТРЕБА БРАТИ ЗА НАУКУ ГРОШІ. І БАГАТО. За позитивний коментар - штраф, за оплески - бан, за видалення критичних коментарів - примусити написати вінок сонетів. За спротив і матюбки - корону сонетів. І на додачу примусити кожного дописувача писати сатиру на самого себе, а не мучити сатириків.
Звісно, тоді стане зле усім. Полетить останнє пір'я з голих гусаків, кролі потікають у лози. Але стане тихо.
Гарна картинка?
Митці, як дбайливі батьки будуть захищати своїх невдатних пуцьвіріньків до останнього патрона.
І буде хвала, і буде мед, і будуть бурхливі оплески. І все стане на круги своя.