Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дружня рука (1973) /
Вірші
Допомога мольфара
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Допомога мольфара
Щось непривітна Верховина. Уся в вітрах …
Колиба двері мов сама відкрила. Ламаєш страх.
Чого вас в гори? Тут саме каміння? Питає старий гуцул.
Сміюся: в пошуках цікавих клаузул?
Попахкує у нього люлька,
Чи то земля в руках? Вертить. Маленька кулька …
І вік його для мене таємниця,
Чи то йому таке свята водиця?!
Чого прийшов? На бай зайшов? Чи бартки гарної не маєш?
Сміється: в жовтні може афини збираєш?
Чекай, принесу бербеницю. Може зі мною поснідаєш.
Чи яка бола? Але ж борзо ходиш? То правди значить ти шукаєш.
Ото вже варият. Одного вже такого знаю.
Сиджу отут і теж у гір сто літ питаю.
І вже щось знаю. Трохи бачу. Трохи чую.
Бери ось гуглю. Троха з тобов помандрую.
Зайшли в печеру. А вона питає: єк дужі?
Що тут сказати? Я ж гуцульською не знаю.
Мій гуцул каже: та хіба ж то лихо.
Кажи, як вмієш. Але кажи дуже тихо.
В наступну мить ти раптом помічаєш, що ти вже птах. Летиш.
Щось по землі шукаєш.
Чужа якась земля. Порожня. І втомились крила. Здавалося, що спиш.
Та відчуваєш, що втрачаєш сили.
Мольфара кличеш. А його нема. Ти падаєш …
Упав без болю. А навкруги стіна. Печера мовчазна.
Ти знову пробуєш. Злітаєш вище й вище.
І раптом вниз. Фігура мовчазна. То інший я.
Замучила війна. Десь в самоті моя сім’я.
Не повернутись. Я це розумію. І вибору нема.
І знову вниз. І знов багнюка, рови,
Австрійська форма. Незнайомець щось говорить.
Це знов війна. Потиснута рука.
Мій птах летить. У прірву він шугає. За ніччю ніч.
За роком рік минає.
А далі диво – дивина. Сидить у горах чоловік і шахи грає.
Якими ти? Мене питає.
Хай будуть білі. У перемоги є ціна? Ціни не має.
Є мета. Хто зрозумів мету, той в грі перемагає.
Та чудернацьки граєте щось ви. Хіба одразу стільки ходів
Оця фігура має? І кінь так різко вниз не повертає.
А хто це так сказав? Хто правила дав ті?
А може правила у кожного свої.
Хай кожен сам по своєму зіграє …
Тоді де візьму я аж стільки тих світів?!
Тоді і істина буде моя?!
Але ж самотність гірша за звитягу.
Оце і є твоя ціна …
Шукаєш одинокі душі і творите всі разом світ.
Чи світлий, чи такий як чорна ніч?
Заради спільного добра
Ти відмовляєшся крутити долі.
Свою, чужі. У цьому добра воля.
Кусочки світлого збираєте в одні долоні …
Я дякую за все почуте. Зі мною поруч весь мій рід.
Політ – то вже для мене звична річ.
Але чомусь, чим далі, тим чорніше,
Все менше переплетені світи.
Що на землі здається багатіше,
То для душі – в багнюку забрести …
Голос мольфара: ой, пропаде ґазда.
Я й не помітив, що весь час той поруч був.
Вирує темрява безглузда.
А у цих шахах хто хоч щось добув?
І знову на горі. І знову шахи.
Сидить, блиститься весь яскравий пан.
І посміхається, говорить дуже гарно.
Але вже правила диктує сам.
І кожні п’ять хвилин він правила міняє.
А може навіть кожну мить.
І круговерть він цю не зупиняє.
Втікай назад. Душа моя кричить.
Я дошку з шахами від себе відкидаю.
І знову птах мій десь в пітьмі летить.
Кидається із боку в бік. Він обрій хоч якийсь шукає.
Враз бачить світло. Радісно кричить.
Знову печера. Все пізнав? - питає.
Супутник мій. Я вже й не знаю хто.
А де ж мій рід? Десь по світах блукає.
Як буду рятувати я його?!
Колиба двері мов сама відкрила. Ламаєш страх.
Чого вас в гори? Тут саме каміння? Питає старий гуцул.
Сміюся: в пошуках цікавих клаузул?
Попахкує у нього люлька,
Чи то земля в руках? Вертить. Маленька кулька …
І вік його для мене таємниця,
Чи то йому таке свята водиця?!
Чого прийшов? На бай зайшов? Чи бартки гарної не маєш?
Сміється: в жовтні може афини збираєш?
Чекай, принесу бербеницю. Може зі мною поснідаєш.
Чи яка бола? Але ж борзо ходиш? То правди значить ти шукаєш.
Ото вже варият. Одного вже такого знаю.
Сиджу отут і теж у гір сто літ питаю.
І вже щось знаю. Трохи бачу. Трохи чую.
Бери ось гуглю. Троха з тобов помандрую.
Зайшли в печеру. А вона питає: єк дужі?
Що тут сказати? Я ж гуцульською не знаю.
Мій гуцул каже: та хіба ж то лихо.
Кажи, як вмієш. Але кажи дуже тихо.
В наступну мить ти раптом помічаєш, що ти вже птах. Летиш.
Щось по землі шукаєш.
Чужа якась земля. Порожня. І втомились крила. Здавалося, що спиш.
Та відчуваєш, що втрачаєш сили.
Мольфара кличеш. А його нема. Ти падаєш …
Упав без болю. А навкруги стіна. Печера мовчазна.
Ти знову пробуєш. Злітаєш вище й вище.
І раптом вниз. Фігура мовчазна. То інший я.
Замучила війна. Десь в самоті моя сім’я.
Не повернутись. Я це розумію. І вибору нема.
І знову вниз. І знов багнюка, рови,
Австрійська форма. Незнайомець щось говорить.
Це знов війна. Потиснута рука.
Мій птах летить. У прірву він шугає. За ніччю ніч.
За роком рік минає.
А далі диво – дивина. Сидить у горах чоловік і шахи грає.
Якими ти? Мене питає.
Хай будуть білі. У перемоги є ціна? Ціни не має.
Є мета. Хто зрозумів мету, той в грі перемагає.
Та чудернацьки граєте щось ви. Хіба одразу стільки ходів
Оця фігура має? І кінь так різко вниз не повертає.
А хто це так сказав? Хто правила дав ті?
А може правила у кожного свої.
Хай кожен сам по своєму зіграє …
Тоді де візьму я аж стільки тих світів?!
Тоді і істина буде моя?!
Але ж самотність гірша за звитягу.
Оце і є твоя ціна …
Шукаєш одинокі душі і творите всі разом світ.
Чи світлий, чи такий як чорна ніч?
Заради спільного добра
Ти відмовляєшся крутити долі.
Свою, чужі. У цьому добра воля.
Кусочки світлого збираєте в одні долоні …
Я дякую за все почуте. Зі мною поруч весь мій рід.
Політ – то вже для мене звична річ.
Але чомусь, чим далі, тим чорніше,
Все менше переплетені світи.
Що на землі здається багатіше,
То для душі – в багнюку забрести …
Голос мольфара: ой, пропаде ґазда.
Я й не помітив, що весь час той поруч був.
Вирує темрява безглузда.
А у цих шахах хто хоч щось добув?
І знову на горі. І знову шахи.
Сидить, блиститься весь яскравий пан.
І посміхається, говорить дуже гарно.
Але вже правила диктує сам.
І кожні п’ять хвилин він правила міняє.
А може навіть кожну мить.
І круговерть він цю не зупиняє.
Втікай назад. Душа моя кричить.
Я дошку з шахами від себе відкидаю.
І знову птах мій десь в пітьмі летить.
Кидається із боку в бік. Він обрій хоч якийсь шукає.
Враз бачить світло. Радісно кричить.
Знову печера. Все пізнав? - питає.
Супутник мій. Я вже й не знаю хто.
А де ж мій рід? Десь по світах блукає.
Як буду рятувати я його?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
