Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дівчина із Нагасакі
Ремейк на слова В.Інбер
під мелодію
В.Висоцького
Він капітан і порт його – Марсель.У нього репутація вояки.
Він курить люльку, п’є вино і ель
І любить парію із Нагасакі.
У неї як проказа на руках,
Видніються татуювання знаки.
А вечорами джигу в кабаках
Танцює дівчина із Нагасакі.
Його п'янить її дівочий стан
І губи, що палають, наче маки.
Іде у рейс далекий капітан,
Цілує пасію із Нагасакі.
Коралі, як її гаряча кров,
І блузу оксамитового хакі,
Свою жагучу і палку любов
Везе коханій він у Нагасакі.
Вертається із рейсу капітан
І дізнається, що жиган у фраку,
Окурений гашишем жентельмен
Убив любов його у Нагасакі.
Її уже окутує туман,
Оплакують її дощі і мряки.
Іде у рейс далекий капітан
І не цілує гейшу з Нагасакі.
І у шторми, коли реве гроза,
У ночі самоти на полубаку
Він бачить карі очі і сльоза
Ятрить його путі у Нагасакі.
Її уже окутує туман,
Оплакують її дощі і мряки.
Іде у рейс далекий капітан
І забуває гейшу з Нагасакі.
19.01.2018
В. Инбер
Девушка из Нагасаки
Он капитан и родина его - Марсель.
Он обожает споры, шумы, драки,
Он курит трубку, пьет крепчайший эль
И любит девушку из Нагасаки.
У ней следы проказы на руках,
У ней татуированные знаки,
И вечерами джигу в кабаках
Танцует девушка из Нагасаки
У ней такая маленькая грудь,
И губы, губы алые как маки.
Уходит капитан в далекий путь
И любит девушку из Нагасаки.
Кораллы алые как кровь
И шелковую блузку цвета хаки
И пылкую, и страстную любовь
Везет он девушке из Нагасаки.
Вернулся капитан издалека,
И он узнал, что джентельмен во фраке,
Однажды накурившись гашиша,
Зарезал девушку из Нагасаки.
У ней такая маленькая грудь,
А губы, губы алые как маки.
Уходит капитан в далекий путь,
И любит девушку из Нагасаки...
И в дикий шторм, когда ревёт гроза,
И в тихие часы на полубаке
Он вспоминает карие глаза
И бредит девушкой из Нагасаки.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)