ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Госпіталь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Госпіталь
Відвідувачі у бійців бувають різні. Родичі, знайомі, друзі, бойові побратими – це основна обойма. Але є й інша публіка.
От, скажімо, волонтери. Як правило на них ніхто не звертає уваги. А дарма. Бо праця їхня неоціненна. І те, чим вони займаються, людину незацікавлену може ввести в ступор. Їм до всього є діло, скрізь вишукують негаразди, намагаються заткнути кожну діру в людському недогляді. А такий величезний організм як медична установа їх має немало.
Багато поранених не мають у що вдягтися і взутися, потребують особливого піклування, урізноманітнення харчового раціону, просто людської уваги. А скільки вояків втратило здатність самотужки пересуватися!
Госпіталь – це живий організм зі своїми проблемами та негараздами, які не вирішувалися роками. Нікому не було діла до того, що у неврології та травматології не було пандуса та ліфта якими людей могли б доставляти в операційні та палати. Ніхто не подумав, що людям необхідно зробити з’їзд аби вони мали змогу спуститися на своїх колясках на прогулянку у внутрішній двір. З’явилися вперті волонтери, пригнали звідкілясь вантажівки з будматеріалами та будівельниками. І все зробили. За два місяці. Так само тихо щезли. Ні імен благодійників, ні фотографій людей, які долучилися до цієї благородної справи не залишилося.
У ваннній кімнаті собратчики миють бійця без ніг. Але допотопний дощик одірвано, через прокладки фонтанує вода, змішувач доводиться прокручувати плоскогубцями. Дивитися на цю катівню неможливо.
Телефоную керівнику мережі київських будівельних гіпермаркетів «Епіцентр». Пояснюю проблему, прошу подарувати військовому госпіталю дощик. У відповідь лунає «Ми з аферистами не працюємо. Єдина організація якій довіряємо - «Червоний хрест»». І поклав слухавку, попередивши аби більше не телефонував.
І я, і він знаємо, що ця поважна організація такими речами не займається. Тому відмовка рівнозначна словам «пішов ти на…».
Пішов... на «Шпалерний ринок», знайшов адміністратора. Пройшлися по рядах торговців. За півгодини торбу було набито всім необхідним. Вистачить облаштувати кілька відділень.
Скалічені на все життя люди потребують особливої уваги. Їх не можна залишати наодинці зі своїми похмурими думками про суїцид та безглуздість подальшого існування. Потрібно заміщувати ці думки іншими. Волонтери закупили стелажи для книжок, змонтували їх у кожному відділенні і почали збір відповідної літератури.
Попервах вони наповнювалися різноманітним літературним хламіттям: то віруючі несуть гори літератури про спасіння душі, кару господню, гріхи, спокути та іншу ахінею, яка ще більше роз'ятрює гнітючі думки. І майже все – російською мовою. Цей літературний кал доводиться щодня одфільтровувати. Починають переважати вірші, казки тощо.
Був запущений акваріум у якому плавало два найбільш витривалих сома, які чудом не здохли. А нині ця водойма – місце відпочинку та психологічної реабілітації. І все завдяки волонтерам.
Минулого тижня приїхали гості з політичної партії яку вголос до ночі називати не можна. Був сам керівник з кількома посіпаками. Привезли меду. Кажу, треба розлити по баночках і дати кожному окремо. Кажуть, не подумали, привезли два бідони. Пропоную один бідон віддати на фронт. Згодилися, залишили у волонтерському пункті. Можна не перевіряти: завтра машина повезе цей скарб на «передок».
Гаразд, купили баночки, розфасували. Веду благодійників в палату. І тут починається вистава: з'являється фотограф, керівник партії тисне руку безногому каліці, а іншою простягає медок. Лагідні посмішки, обійми з каліками в ліжку та завчені до автоматизму побажання якнайшвидшого одужання викликають відразу. Кожен потиск руки зафільмовано і я знаю, що завтра ці кадри будуть розмножені багатотисячними тиражами.
Блискавичний галоп закінчено, гості сідають в «Мерседеса» і хутко їдуть.
З палати вийшов молодий хлопець років двадцяти на костурах. Його підтримує побратим, оскільки парубок не тільки втратив ногу, але й залишився без ока. А назустріч сину бігли батько з матір'ю. Побачивши синочка матір зомліла і впала. Батько розгубився і сів поруч з нею на коліна. А син радісно посміхається, бо нарешті побачив своїх рідних. Йду приводити до тями сиву жінку.
У госпіталі розпочався новий день.
От, скажімо, волонтери. Як правило на них ніхто не звертає уваги. А дарма. Бо праця їхня неоціненна. І те, чим вони займаються, людину незацікавлену може ввести в ступор. Їм до всього є діло, скрізь вишукують негаразди, намагаються заткнути кожну діру в людському недогляді. А такий величезний організм як медична установа їх має немало.
Багато поранених не мають у що вдягтися і взутися, потребують особливого піклування, урізноманітнення харчового раціону, просто людської уваги. А скільки вояків втратило здатність самотужки пересуватися!
Госпіталь – це живий організм зі своїми проблемами та негараздами, які не вирішувалися роками. Нікому не було діла до того, що у неврології та травматології не було пандуса та ліфта якими людей могли б доставляти в операційні та палати. Ніхто не подумав, що людям необхідно зробити з’їзд аби вони мали змогу спуститися на своїх колясках на прогулянку у внутрішній двір. З’явилися вперті волонтери, пригнали звідкілясь вантажівки з будматеріалами та будівельниками. І все зробили. За два місяці. Так само тихо щезли. Ні імен благодійників, ні фотографій людей, які долучилися до цієї благородної справи не залишилося.
У ваннній кімнаті собратчики миють бійця без ніг. Але допотопний дощик одірвано, через прокладки фонтанує вода, змішувач доводиться прокручувати плоскогубцями. Дивитися на цю катівню неможливо.
Телефоную керівнику мережі київських будівельних гіпермаркетів «Епіцентр». Пояснюю проблему, прошу подарувати військовому госпіталю дощик. У відповідь лунає «Ми з аферистами не працюємо. Єдина організація якій довіряємо - «Червоний хрест»». І поклав слухавку, попередивши аби більше не телефонував.
І я, і він знаємо, що ця поважна організація такими речами не займається. Тому відмовка рівнозначна словам «пішов ти на…».
Пішов... на «Шпалерний ринок», знайшов адміністратора. Пройшлися по рядах торговців. За півгодини торбу було набито всім необхідним. Вистачить облаштувати кілька відділень.
Скалічені на все життя люди потребують особливої уваги. Їх не можна залишати наодинці зі своїми похмурими думками про суїцид та безглуздість подальшого існування. Потрібно заміщувати ці думки іншими. Волонтери закупили стелажи для книжок, змонтували їх у кожному відділенні і почали збір відповідної літератури.
Попервах вони наповнювалися різноманітним літературним хламіттям: то віруючі несуть гори літератури про спасіння душі, кару господню, гріхи, спокути та іншу ахінею, яка ще більше роз'ятрює гнітючі думки. І майже все – російською мовою. Цей літературний кал доводиться щодня одфільтровувати. Починають переважати вірші, казки тощо.
Був запущений акваріум у якому плавало два найбільш витривалих сома, які чудом не здохли. А нині ця водойма – місце відпочинку та психологічної реабілітації. І все завдяки волонтерам.
Минулого тижня приїхали гості з політичної партії яку вголос до ночі називати не можна. Був сам керівник з кількома посіпаками. Привезли меду. Кажу, треба розлити по баночках і дати кожному окремо. Кажуть, не подумали, привезли два бідони. Пропоную один бідон віддати на фронт. Згодилися, залишили у волонтерському пункті. Можна не перевіряти: завтра машина повезе цей скарб на «передок».
Гаразд, купили баночки, розфасували. Веду благодійників в палату. І тут починається вистава: з'являється фотограф, керівник партії тисне руку безногому каліці, а іншою простягає медок. Лагідні посмішки, обійми з каліками в ліжку та завчені до автоматизму побажання якнайшвидшого одужання викликають відразу. Кожен потиск руки зафільмовано і я знаю, що завтра ці кадри будуть розмножені багатотисячними тиражами.
Блискавичний галоп закінчено, гості сідають в «Мерседеса» і хутко їдуть.
З палати вийшов молодий хлопець років двадцяти на костурах. Його підтримує побратим, оскільки парубок не тільки втратив ногу, але й залишився без ока. А назустріч сину бігли батько з матір'ю. Побачивши синочка матір зомліла і впала. Батько розгубився і сів поруч з нею на коліна. А син радісно посміхається, бо нарешті побачив своїх рідних. Йду приводити до тями сиву жінку.
У госпіталі розпочався новий день.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію