Подумалося раптом,просто – просто,
Ну так, буває, поміж днів і мрій….
Яким я буду років в дев’яносто…??
Чи буде ще моя рука в Твоїй..
Чи дихатиму близько так до крапки,
Чи без скоринки їстиму вже хліб…
Напевно в подарунок знову тапки,
Напевно не здивує навіть сніг…
Ходитиму торкаючись навколо
До стін,до шаф,до спогадів своїх….
І щось під ніс бурчати собі соло,
І довго мріятиму вийти за поріг…
Коли засну, немов би на ромашці,
Знов ворожитиму – прокинуся чи ні…
Чи воду питиму , як п’ю тепер я натще?,
Все менше крил на втомленій спині…
Чи підемо з Тобою знов гуляти,
Осіннім парком , стежкою на двох…
Із кожним кроком листя розгортати,
І тішитись ,що поруч з нами Бог…
Пробач що буду нити і просити,
Років за сорок про мережива дурниць….
Подіями з нас кожен зараз ситий,
Коли зірки у серці горілиць…
Такі думки , що їм від мене треба?
Коли не осінь у роках тремтить,а літо….
Привіт передаю, привіт крізь небо,
Собі й Тобі , вже дев’яносто-літнім!!!

© Юрій Федечко 24.12.16