Колись в пітьмі я храми будував.
Стояла коло мене і гордилась.
В старих руїнах заблукав.
Стіна на мене обвалилась …
Усе, що я зумів -
Запам’ятав,
Як ти впродовж життя
На мене люблячи дивилась …
Колись було у горах сховок мав.
До тебе уночі з тих гір злітав.
Одного разу не прийшла.
Для пташки в ворога тюрма.
Усе, що я забрав,
Як помирав -
Мені у очі ти дивилась.
Хотіла, щоб я знав …
Якось в щоденній біганині
Я раптом очі ці впізнав
Я остовпів. Мов камінь став
Оце вже понад все людині …
Ріднющі очі.
День і ніч.
Хтось в вас одних
Усе зібрав …
Глибокі очі крізь віки
У часі зроблено дірки
Стоять посеред світу двоє
І ти теж знаєш, хто я!
Лечу назад до впалої стіни
І чую, як кричиш, як гірко плачеш!
Я мов вода проходжу крізь віки.
Місцями помінялися зірки?
Вже вибрався. Тебе не впізнаю.
Це зовсім інша якась жінка.
І видно, інший я стою,
Наплутав хтось. Не та сторінка …
Але в очах глибокий світ
Такий знайомий, рідний. Бачу
Сміюся над собою й плачу
Отак усе навиворіт …
А там в майбутньому той інший я …
Чи упізнала його інша ти?
Як там йому себе знайти?
Рятуйте нас, Очей Світи!