Джерела пульсують, і власного серця не можна почути.
Тоді, лиш тоді забринить волосінь: полювання азартне.
Качиська шубовснуть і будуть на хвилях, немов на батуті.
Тепер і сильця набули несезонних ознак авангарду.

Земні чоловічки гамують загострення пристрасті звучно.
І жаль, що натхнення оте не для жінки й заради кохання.
Стікає на плесо повільна свідомість, осліпла на кручі.
Затьмарена невіддю, хитро поблимує зіронька рання.

Ослизла вульгарність і тля поповзли до причастя – поезій.
Місцеві божки ще не владні ганьбину списати на війни.
Не буде судів – пересвячення давніх, як лихо, претензій,
Котрі не для захисту цноти, а схожі на міні-бікіні.

Поблизу – стріляння. Над річкою булька – насмішка хмарини,
Безплатні рекорди і звучному дурнику хочеться м’яса.
А пастка – сильце – прецікаво, поважно і прісно, і нині.
Піймається птиця – і тішишся: андреналінно і класно!

У мене в сильці – на основі постійній іронія чиста.
І я іронію, і дякую щиро наставнику – світу.
Цілком задоволені ми, що всі люди навколо – туристи,
До них направляємо щемні, мелодраматичні привіти.

Але затривожило: небо розпалось на триста гармоній.
І легко сказати: вони не у нас – у краю божевілля.
А люди – ті ж самі – купують букети троянд і магнолій
І тихо лаштують сильця, і чекають удачі – похмілля.

Ця істина вище освіт і умовностей, вище дипломів.
Підніжжя її обліпили сміливці, немов атрибути.
Я знаю оце, а не бачу. Мій зір – як табло електронне.
Тому я отам, де джерела пульсують і серця не чути.

2015 р.