ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:33
я уявила образ,
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
2024.03.29
13:33
Стародавній текст зашифрований
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
2024.03.29
13:32
Міріади частинок я розсиплю,
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
2024.03.29
13:30
Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
2024.03.29
13:29
Гарних слів вплітаючи міріади
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
2024.03.29
13:27
А люди кажуть: «сильний народ і Україна»
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
2024.03.29
13:25
Мій світ - моя уява малює образи,
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Вірші
Телеграма
Ізранку дощ — то буде день погожий,
В дорогу дощ — щаслива буде путь.
А в мене щось на успіхи не схоже,
Хоча в прикметах я шукаю суть.
Розсипала на стіл сільничку солі,
Забула щіпку кинуть за плече,
Щоб не збулось нещастя. А від болю
Не тільки в серці, і в душі пече.
Там десь далеко захворіла мама
І я зібралась вранці до села.
Хоча неждана пізня телеграма
Не мамою відправлена була.
А надіслав її мені сусіда,
Кремезний, роботящий селянин.
І я надіюсь — встигну до обіду
Обняти маму. Декілька годин
Автобусом проїду по Сумщині,
Щось напишу про села і гаї,
Про хлопчика, який на конячині,
Нагадує дитячий світ мені.
І не куняю я, біжить дорога
Через ліси і ріки, за мости,
До маминого рідного порогу,
Що споришем устиг вже зарости.
Бо виросли матусині онуки —
Трави не топчуть, не збивають ніг.
У них тепер шляхи всі — до науки,
Бабусин дім для них — то оберіг.
В саду на груші гойдалку колише
Весняний теплий ніжний вітерець.
І груша скрипне, наче схлипне тиша,
Як місяць свій запалить каганець.
І заґелґочуть гуси на світанку,
В дійницю вдарить струмінь молока…
На звуки був багатим світ ізранку,
Коли в подушку куталась щока.
І мамине: «Вже прокидайся, доню,
Бо скоро сонце вигляне з‑за хмар».
І пахли молоком її долоні,
Як завжди пахне ладаном вівтар.
Я напівсонна виганяю з двору
Своїх гусей на вранішню стерню.
І пил дорожній зігріває впору
Оцю сільську малечу, всю рідню.
А досипали ми попід скиртами,
Закутавшись в солому аж до вух.
І як раділи потім наші мами
Тим колоскам, що зібрані в фартух…
Отак і збігло, відійшло дитинство,
Стекло водою, проросло в полях.
Навчання, і кохання, й материнство —
Тут кожен свій проклав у вічність шлях…
Як добре — мама стріла на порозі:
«Заслабла трохи, ти пробач мені,
Бо важко, доню, вже мені невзмозі
Одній тут бути довгі ночі й дні.»
А я щаслива — мама біля мене,
В дитинство повернулася душа.
Під маминим крилом благословенним
Відчула захист, як мале пташа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Телеграма
Ізранку дощ — то буде день погожий,
В дорогу дощ — щаслива буде путь.
А в мене щось на успіхи не схоже,
Хоча в прикметах я шукаю суть.
Розсипала на стіл сільничку солі,
Забула щіпку кинуть за плече,
Щоб не збулось нещастя. А від болю
Не тільки в серці, і в душі пече.
Там десь далеко захворіла мама
І я зібралась вранці до села.
Хоча неждана пізня телеграма
Не мамою відправлена була.
А надіслав її мені сусіда,
Кремезний, роботящий селянин.
І я надіюсь — встигну до обіду
Обняти маму. Декілька годин
Автобусом проїду по Сумщині,
Щось напишу про села і гаї,
Про хлопчика, який на конячині,
Нагадує дитячий світ мені.
І не куняю я, біжить дорога
Через ліси і ріки, за мости,
До маминого рідного порогу,
Що споришем устиг вже зарости.
Бо виросли матусині онуки —
Трави не топчуть, не збивають ніг.
У них тепер шляхи всі — до науки,
Бабусин дім для них — то оберіг.
В саду на груші гойдалку колише
Весняний теплий ніжний вітерець.
І груша скрипне, наче схлипне тиша,
Як місяць свій запалить каганець.
І заґелґочуть гуси на світанку,
В дійницю вдарить струмінь молока…
На звуки був багатим світ ізранку,
Коли в подушку куталась щока.
І мамине: «Вже прокидайся, доню,
Бо скоро сонце вигляне з‑за хмар».
І пахли молоком її долоні,
Як завжди пахне ладаном вівтар.
Я напівсонна виганяю з двору
Своїх гусей на вранішню стерню.
І пил дорожній зігріває впору
Оцю сільську малечу, всю рідню.
А досипали ми попід скиртами,
Закутавшись в солому аж до вух.
І як раділи потім наші мами
Тим колоскам, що зібрані в фартух…
Отак і збігло, відійшло дитинство,
Стекло водою, проросло в полях.
Навчання, і кохання, й материнство —
Тут кожен свій проклав у вічність шлях…
Як добре — мама стріла на порозі:
«Заслабла трохи, ти пробач мені,
Бо важко, доню, вже мені невзмозі
Одній тут бути довгі ночі й дні.»
А я щаслива — мама біля мене,
В дитинство повернулася душа.
Під маминим крилом благословенним
Відчула захист, як мале пташа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію