 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Проза):
 Нові автори (Проза): 
    2025.09.04
    2025.08.19
    2025.04.30
    2025.04.24
    2025.03.18
    2025.03.09
    2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Іван Потьомкін (1937) /
    Проза
  
  
Гастарбайтеры
– Я наверняка никогда бы не смог работать в органах принуждения, – такими словами встретил меня у входа в Общинный дом мой новый знакомый по курсам английского языка.
– Да тебя, кажется, и не приглашают туда, – сказал я, чтобы как-то снять возбуждение, в котором находился мой собеседник. – Но что же привело тебя к такому заключению?
– Давай сначала поднимемся по этим проклятым ступеням, а потом услышишь, что мне вчера привелось увидеть.
Молча, чтобы не тратить попусту силы, преодолевали мы ступенька за ступенькой, этаж за этажом. Видел бы нас в эту минуту Карл Маркс, который, как мы английским, тоже далеко не в юном возрасте занялся русским, непременно вспомнил бы свои знаменитые слова о тех, кто, не жалея сил, бесстрашно карабкается по каменистым тропам знаний.
– Еще чуток, – первым заговорил будущий рассказчик, пытаясь привести в порядок дыхание, когда мы оказались на верхотуре, – и ты все узнаешь.
До начала занятий оставалась четверть часа. Мы вошли в класс, уселись на свои места. Я приготовился к рассказу, но вместо этого вынужден был отвечать на вопросы.
– Как ты относишься к иностранным рабочим?
– С уважением и сочувствием. Не от хорошей жизни у себя дома они приехали в наши края.
– А к тем, у кого истек срок визы? К так называемым “нелегалам”?
– Представь себе, с пониманием. Ведь они же не отбирают работу у израильтян, которым сподручней сидеть на пособии по безработице, чем трудиться на стройке или же заниматься уборкой. Но тебе-то что до всего этого?
– А то, что я с ними работаю. Правда, до сегодняшнего дня не знал, что часть из них – ”нелегалы”.
Мой собеседник на какое-то мгновенье прикрыл ладонями глаза, а потом от вопросов перешел к рассказу.
...Где-то после полудня заявляются в мою богадельню с десяток полицейских и один в гражданском. Спрашивают, как пройти в одну из наших ведущих фирм. Объясняю, еще не догадываясь, зачем они пришли такой компанией...
Не доходя до лифта, вместо того, чтобы подняться наверх, необычные посетители вдруг увидели Мики, нашего новенького рабочего-эфиопа, и направились к нему. Не расслышал, что они сказали пареньку, но только вижу, что тот бросился наутек во двор. Полицейские – за ним. Погоня была короткой, и вот уже беглец лежит на полу. На ногах у него – по полицейскому, а руки скованы наручниками. Ты бы видел его глаза!.. Они напоминали взгляд загнанного олененка. А у меня так и закипело все внутри: “Ну, зачем же так? Ну, струсил пацан. Но необязательно же валить его на пол, заковывать. Можно было бы объяснить ему, почти безъязыкому, чего от него хотят. Успокоить наконец“.
Паренька куда-то повели, а через каких-то полчаса его и еще троих рабочих, среди которых была и наша с тобой землячка из Донецка, в наручниках и прикованных к полицейским вывели из здания и увезли...
Утром следующего дня, будто ничего не случилось, является Мики на работу. Глаза светятся радостью. Его настроение передается и мне. Оказалось, что с документами у него все в порядке, только в момент пленения они были дома.
– Ну хоть извинились перед тобой? – спрашиваю и чувствую, что поторопился с вопросом.
Мики только посмотрел на меня теперь уже печальным взглядом, взял ведро с водой и направился убирать туалет.
– А ты спрашиваешь, какое мне до всего этого дело, – слышу я будто издали, так как и сам на какой-то момент ощутил себя в наручниках.
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гастарбайтеры
– Я наверняка никогда бы не смог работать в органах принуждения, – такими словами встретил меня у входа в Общинный дом мой новый знакомый по курсам английского языка.
– Да тебя, кажется, и не приглашают туда, – сказал я, чтобы как-то снять возбуждение, в котором находился мой собеседник. – Но что же привело тебя к такому заключению?
– Давай сначала поднимемся по этим проклятым ступеням, а потом услышишь, что мне вчера привелось увидеть.
Молча, чтобы не тратить попусту силы, преодолевали мы ступенька за ступенькой, этаж за этажом. Видел бы нас в эту минуту Карл Маркс, который, как мы английским, тоже далеко не в юном возрасте занялся русским, непременно вспомнил бы свои знаменитые слова о тех, кто, не жалея сил, бесстрашно карабкается по каменистым тропам знаний.
– Еще чуток, – первым заговорил будущий рассказчик, пытаясь привести в порядок дыхание, когда мы оказались на верхотуре, – и ты все узнаешь.
До начала занятий оставалась четверть часа. Мы вошли в класс, уселись на свои места. Я приготовился к рассказу, но вместо этого вынужден был отвечать на вопросы.
– Как ты относишься к иностранным рабочим?
– С уважением и сочувствием. Не от хорошей жизни у себя дома они приехали в наши края.
– А к тем, у кого истек срок визы? К так называемым “нелегалам”?
– Представь себе, с пониманием. Ведь они же не отбирают работу у израильтян, которым сподручней сидеть на пособии по безработице, чем трудиться на стройке или же заниматься уборкой. Но тебе-то что до всего этого?
– А то, что я с ними работаю. Правда, до сегодняшнего дня не знал, что часть из них – ”нелегалы”.
Мой собеседник на какое-то мгновенье прикрыл ладонями глаза, а потом от вопросов перешел к рассказу.
...Где-то после полудня заявляются в мою богадельню с десяток полицейских и один в гражданском. Спрашивают, как пройти в одну из наших ведущих фирм. Объясняю, еще не догадываясь, зачем они пришли такой компанией...
Не доходя до лифта, вместо того, чтобы подняться наверх, необычные посетители вдруг увидели Мики, нашего новенького рабочего-эфиопа, и направились к нему. Не расслышал, что они сказали пареньку, но только вижу, что тот бросился наутек во двор. Полицейские – за ним. Погоня была короткой, и вот уже беглец лежит на полу. На ногах у него – по полицейскому, а руки скованы наручниками. Ты бы видел его глаза!.. Они напоминали взгляд загнанного олененка. А у меня так и закипело все внутри: “Ну, зачем же так? Ну, струсил пацан. Но необязательно же валить его на пол, заковывать. Можно было бы объяснить ему, почти безъязыкому, чего от него хотят. Успокоить наконец“.
Паренька куда-то повели, а через каких-то полчаса его и еще троих рабочих, среди которых была и наша с тобой землячка из Донецка, в наручниках и прикованных к полицейским вывели из здания и увезли...
Утром следующего дня, будто ничего не случилось, является Мики на работу. Глаза светятся радостью. Его настроение передается и мне. Оказалось, что с документами у него все в порядке, только в момент пленения они были дома.
– Ну хоть извинились перед тобой? – спрашиваю и чувствую, что поторопился с вопросом.
Мики только посмотрел на меня теперь уже печальным взглядом, взял ведро с водой и направился убирать туалет.
– А ты спрашиваешь, какое мне до всего этого дело, – слышу я будто издали, так как и сам на какой-то момент ощутил себя в наручниках.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



