Гріє теплом майбуття – воно красиве!

Воно є і в цьому його сила.
Що в цій красі? Журба чи солодка гра?
Життя розкриє снагу всім,
Хто хоче жити візеруночком надій.
Візерунком чистим неба. Моє…
Гомонить многоголоссям.
Втішає дивними барвами Карпат.
Водограєм, первоцвітами,
Співає затишно домівкою.
Святими церквами, які серед гір
Блищать золотими куполами.
Радіє моє небо майбуття
Рясними зорями троянськими –
Там жирний запашний чорнозем села.
Там коні, мов Пегас крилаті.
Ставки там тихі, верби солодко колише вітер.
В Великих Троянах дорога мрійливо тче
Красиві долі. Село повесні та влітку
Веселиться зоряницями, ранковою росою.
Там маки червоні, вкривають поле.
Там колоситься пшениця густо-рясно.
Там посміхаються тихенько мої дитячі зорі.
Зачерпну з дальньої криниці
Живу водицю: прозору, чисту та святу.
Помолюсь за майбуття.
Воно існує, воно прекрасне!


Помолюсь за рідну землю, за нашу вільну Україну!
А потім, в місті, по шумним вулицям пройдусь.
Погомоню з ріками, з південним вітром,
Який зігрів мене колись.

Співає нині місто тихим ніжним співом
Оберігом спогадів бринить, яскравіє
Часовнею Святого Миколая,
Яку натхненно будував з майстрами-будівельниками
Мій чоловік. Втішає місто
Красотою квітів, весніними барвами надій бринить.

Гріє теплом майбуття – воно існує!
Воно красиве!
В ньому життєва творча суть!